На цьому знімку 1954 року Михайлові Литвиненку, який стоїть посеред вулиці у спортивних трусах, 24. Недавно повернувся до рідного Переяслава-Хмельницького на Київщині після військової служби в Севастополі.
– В армії я був поваром, – згадує. – Крутив м'ясорубку, натренувався. Як кинув гранату – зрозумів, що таке спорт. 1952-го став чемпіоном Чорноморського флоту. Швирнув гранату на 52 метри 39 сантиметрів. Цей кидок відкрив мені дорогу в спорт. Якби не спорт, алкашом би став. Я ж усе життя потім кондитером у ресторані робив. Пива отак, горілки – отак, – двічі проводить ребром долоні коло горла. – Закуски повно. Але я плював на все і тренувався – бігав, плавав, на лижах ходив, моржом був.
Стадіону в місті ще не побудували, тож Литвиненко тренувався на заасфальтованому клаптику біля свого двору. Штовхав ядро, біля хати тягав гирю, ганяв вулицею на велосипеді, на городі метав молот.
– Кидав, доки сусіди не забудувалися. Якось крутив диск. Кинув, чую – хтось як закричить. Ой, Боже, мо' когось зачепив? А то баба злякалася, коли він їй під ноги впав: думала, що з неба. Узнав її дід про це, приходить: "Ну, ти й безсовісний, – каже, – чого ти її не вбив?" – сміється.
На нього збігалися дивитися всі хлопчаки з кутка.
– А на шо ж їм дивиться? Телевізорів не було. Якось улітку вийшов із молотом, а тут сусідські діти бігають. Для сміху вхопив одного за ногу. Молот понад 7 кілограмів важить і Івась десь так само – вийшла противага. Поряд у підкачаних штанцях – племінник мій Пашка. Нема вже його – помер від горілки. А сфотографував нас хтось із сусідів.
У другій хаті праворуч – під солом'яним дахом – жив Михайло Галактіонович. 1960-го побудував нову, де й мешкає зараз. Нині 81-річний Литвиненко – дворазовий чемпіон світу серед ветеранів з метання молота і штовхання ядра, триразовий – Європи.
– Тренуюся й зараз. Он дрова рубаю – і всі мої тренажери.
4 
1
Комментарии