Аусвайс, що рятував від Німеччини

 

Аусвайс - посвідчення особи. Власник такого документа в роки німецької окупації міг розраховувати на відносно спокійне життя. Посвідчення видавали тим, хто мав постійну роботу чи навчався. Документ містив дані про особу, її місце роботи чи навчання. Та найголовніше - рятував власника від арешту або відправлення до Німеччини.

На селі аусвайс видавав староста. Без документа проїхати з одного села до іншого не можна було. До міста - поготів. У "сільському" аусвайсі вказувалися прізвище, ім'я, по батькові особи, населений пункт, де вона живе. Також староста записував, куди людина направляється, з якою метою, і ставив печатку сільської управи. Вказував тривалість дії посвідчення. Дату часто підробляли партизани для своїх зв'язкових. Під час нападів на сільські управи викрадали бланки аусвайсів і печатку, а потім їх "штампували".

Міським жителям аусвайси видавали на період роботи. Студентам - на рік, а після переходу на наступний курс подовжували. Окрім посвідчення особи, аусвайс фактично був і студентським квитком. Більшість молоді за окупації йшли навчатися, передусім щоб не потрапити до списків остарбайтерів. Бо людей без аусвайсів при перевірці затримували.

- Цей окупаційний студентський квиток урятував мене від депортації до Рейха, - свідчила Раїса Баранівська з Житомира на допиті в НКВС у вересні 1945-го. - Я, як і більшість моїх знайомих, пішли навчатися до місцевого музичного училища, бо німці оголосили, що студентів на роботи не будуть забирати. Під час навчання багато наших дівчат познайомилися з німецькими офіцерами. Вони часто приходили до училища послухати музику чи самим пограти. Любили музику.

Аусвайс прослужив своїй власниці недовго: 24 жовтня 1942-го рейхскомісар окупованої України Еріх Кох видав розпорядження про закриття вищих та середніх навчальних закладів і відправлення студентів на роботи до Німеччини. Студенти масово стали уникати навчання. Раїса Баранівська "коли взнала, що німці будуть і студентів відправляти до Рейха, то залишила все й поїхала жити в село до тітки, де й жила до кінця війни".

×