Перший у світі універсальний магазин 2 квітня 1872-го 62-річний підприємець Арістид Бусіко відкрив на розі вулиць Севр і дю Бак у Парижі. Там він стоїть і досі. Називається Au Bon Marche? – "за доступною ціною".
До Бусіко товари вроздріб продавали в старовинний спосіб: у крамницях або на складах люди могли торгуватися, платили готівкою чи брали в кредит. Побачивши нового відвідувача, продавець придумував ціну "зі стелі". За 17 років роботи в паризькому магазині тканин Бусіко зрозумів: більшості людей при такій торгівлі магазинні товари не до кишені. Тож коли 1852-го він став співвласником крамниці площею 20 кв. м, увів цінники. Уперше товари стали продавати за фіксованою ціною однаково всім – і небагатій парижанці, й герцогині або дружині буржуа.
Невдовзі Бусіко запровадив каталог. Компаньйони подумали, що він з'їхав із глузду, і віддали йому свої паї. Продаж товарів поштою дозволив Бусіко розпочати 1869-го будівництво універсального магазину на місці закинутої лікарні. Au Bon Marche? був гігантський для тих часів. Зали, розташовані на 2700 кв. м, прикрасили чавунними колонами. Дах був скляний, денне світло крізь нього осявало кожен закуток.
Товари однієї групи Бусіко розмістив у різних приміщеннях. Приміром, той, хто купив голки, по нитки мусив іти в інший кінець. А дорогою туди набирав із полиць товарів, яких перед тим не мав наміру купувати. Бусіко спостеріг, що жінки рідко дивляться вдалечінь і вгору, їм подобаються невеликі закапелки, заставлені вітринами і речами. Чоловіки натомість віддають перевагу просторим залам, де товар видно здалеку. Відповідно й облаштував у Au Bon Marche? жіночі та чоловічі зали. А щоб чоловіки не нудилися, доки їхні дружини скуповуються, на верхньому поверсі відкрили бар і бібліотеку.
"Рекламі, написаній за гроші, люди не вірять. Краще друкувати побільше безкоштовних каталогів та прейскурантів. Ми підкуповуємо не журналістів, а своїх покупців", – полюбляв казати Бусіко. Дамам на виході з магазину дарували квіти, а дітям – повітряні кульки й кольорові картинки. Покупців приваблювали сезонним розпродажем речей. Усе це в ті часи було новинкою.
Мономах переконав Святополка піти на половців навесні
"І вбили тут у бою 20 князів: Урусобу, Кочія, Яросланопу, Кітанопу, Кумана, Асупа, Куртка, Ченегрепа, Сурбаря та інших, а Белдузя схопили. Потім же сіли обідати, побідивши ворогів своїх", – пише літопис про перемогу над половцями руських дружин на чолі з переяславським князем Володимиром Мономахом. Битва відбулася 4 квітня 1103 року на річці Сутінь – нинішня Молочна в Запорізькій області.
Мир між русичами та половцями тривав два роки. Мономах наполягав на виступі навесні, доки половці не вийшли на літні пасовища й не відгодували коней. Київський князь Святополк заперечував: не хотів відривати селян від весняних робіт і губити їхніх коней. "Дивно мені, дружино, що коней шкодуєте, якими орють, а чому не подумаєте про те, що ось почне орати смерд, і половець, приїхавши, застрелить його стрілою, а коня його забере, а в село його приїхавши, візьме дружину його, і дітей його, і все його майно? Коні вам шкода, а самого не шкода, чи що?" – наполягав Володимир Мономах. І переконав Святополка.
Руська піхота попливла по Дніпру човнами. А паралельно берегом рухалася кіннота. На порогах біля Xортиці вивантажилися й чотири дні йшли Диким полем. Передовий загін половців оточили й перебили. Далі підійшли до основних сил кочовиків. "І пішли полки половецькії, як бори, і не окинути було оком їх, а руси пішли супроти них, – продовжує літописець. – І великий бог вложив боязнь велику в половців. І страх напав на них і трепет перед лицем руських воїв. І умлівали вони самі, і коням їхнім не було спіху в ногах, а руси весело на конях і пішо побігли до них. Половці ж, побачивши, як руси кинулися на них, почали втікати, не зступившись перед руськими князями, а наші погнали, рубаючи їх".
Із половецьких ханів уцілів тільки Белдузь. За своє звільнення він пропонував золото, срібло, коней і худобу. Але Володимир Мономах відповів: "Багато разів підписували ви з нами договори про мир, а потім ходили воювати на Руську землю. Навіщо ти не вчив синів своїх і рід свій не переступати договору й не проливати християнської крові? Так будь же кров твоя на голові твоїй". Хана убили, а тіло його розрубали на частини. Зимівники половців розграбували і "повернулися на Русь з полоном великим і зі славою". Це була перша велика перемога руських князів так глибоко в степу.
3 квітня 1933-го хірург Юрій Вороний зробив у Херсонській лікарні першу у світі операцію з пересадки нирки. 26-річній жінці трансплантували орган 60-річного померлого чоловіка. Операція почалася за 6 год. після смерті донора. Брати орган від живої людини Вороний відмовився, бо "неможливо завдавати інвалідності здоровій людині, вирізуючи у неї потрібний орган заради проблематичного порятунку хворого". Пересаджена нирка включилася в кровотік і почала функціонувати. Хвора, проживши з чужою ниркою понад дві доби, померла. Однак операція спростувала теорію про "трупну отруту" в органах померлих.
5 квітня 1921 року Володимир Ленін направив своєму соратникові, членові Політбюро Григорію Зінов'єву, записку про велике – одразу на 500 тис. осіб – скорочення Червоної армії. Централізовано розвозити бійців по домах означало сильно перевантажувати залізницю. З іншого боку, якщо чекати поступового розосередження їх "самопливом", доведеться ще довго годувати й утримувати масу людей, в яких після перемоги над білими більше потреби не було. Ленін пропонує вихід: "Надо в корне изменить: перестать давать что бы то ни было. Ни хлеба, ни одежи, ни обуви. Сказать красноармейцу: либо уходи сейчас пешком "без ничего". Либо жди 1 год на 1/8 фунта и без одежи, без обуви. Тогда он уйдет сам пешком". Політбюро ухвалило відповідну постанову.
7 квітня 1935-го Раднарком СРСР постановив: "Неповнолітніх, починаючи із 12-річного віку, підозрюваних у скоєнні крадіжок, у завданні насильства, тілесних ушкоджень, каліцтв, в убивстві чи в спробах убивства, – притягувати до кримінального суду із застосуванням усіх видів кримінального покарання". Із цього дня неповнолітніх могли засудити й до смертної кари. 10 грудня того ж року опубліковано указ президії Верховної Ради СРСР "Про притягнення неповнолітніх із 12 років за розгвинчування рейок і підкладання на рейки різних предметів".
"Одне мене гнітить – утримування від м'яса, а решта анітрохи не турбує", –
зізнався друзям колишній візантійський імператор Никифор III Вотаніат (коло 1010 – після 1081), якого змусили зректися влади й постригтися в ченці. Його коронували 3 квітня 1078 року. Бажаючи заручитися любов'ю та підтримкою підданих, почав щедро обдаровувати церкву, військо й чиновників. Але, як писав сучасник, "імператор вжив для зла свою щедрість": скарбниця спорожніла, а прихильності до правителя у підданих не прибуло. Упродовж короткого царювання Никифора III Візантія захлиналася в бунтах. На початку 1081 року проти нього виступив полководець Алексій Комнін (1048–1118). Коли бунтівники увійшли в Константинополь, патріарх порадив імператорові відмовитися від влади й не розпочинати міжусобної війни. Никифор постригся в монахи. Тоді-то в нього й поцікавилися, як він пережив таку різку зміну свого становища.
На малюнку з манускрипту XI ст. імператор Никифор III Вотаніат зображений із дружиною Марією Аланською, яка була донькою грузинського царя Баграта IV
31 
1
Комментарии