Ексклюзивы
воскресенье, 14 мая 2017 09:25
Владимир Грисюк
Владимир Грисюк
журналист

Любовні рани

– Не продам! – касирка в супермаркеті відмовляється відпустити мені грушевий сидр. Демонстративно відводить очі. Робить вигляд, наче я випарувався.

Я підсилюю бас у голосі, щоб здаватися переконливішим. Кажу майже по буквах:

– Мені двадцять-три-роки.

Все одно не реагує.

Чоловік, на вигляд років 30, у військовій формі пропонує виручити. На правій щоці у нього великий шрам. Виходимо разом на вулицю.

– Це навіть для мене стара музика, – каже він, коли чує у мене в навушниках пісню 1999 року Summer Son шотландського гурту Texas.

– Мене звуть Тарас, – простягає руку.

Він воює на Донбасі. Приїхав на кілька днів додому в Київ.

– Помню, слухав цю пісню, коли перший раз влюбився, – каже. – У нічному клубі вона цілувалася з іншим, а я сидів у кутку і пив. Дивився, як вони танцюють, обнімаються, сміються. Дуже сильно влюбився – а сказати про це не міг. Зустрічаємося з нею поглядами: "бе, ме" – та й по тому. Ну, прям, як віслюк!

– Не судилося? – майже цитую Франка.

– Вона жінкою моєю стала. Сказати про почуття я не вмів, зате ноги тому дебілу переламав.

Тарас регоче.

– А знаєш, у мене подібний ­спогад, – кажу. – Як був малий, слухав Summer Son ще на аудіокасетах. Багато разів поспіль. Хоч треба було постійно вручну перемотувати плівку, бо у магнітофона зламалась спеціальна кнопка. Мій палець якраз влазив в отвір котушки. Там ще були такі "зубчики", що ранили шкіру…

– Ну, – Тарас чекає продовження історії.

– Я перемотав пальця лейкопластиром і слухав далі, – сміюсь. – Тоді вперше зрозумів: коли дуже любиш, то може бути боляче.

Сейчас вы читаете новость «Любовні рани». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода