– Знайшла хорошу сім'ю – чоловік, жінка і двоє дітей. Нарешті пощастило з нормальними людьми. Ввічливі, доброзичливі. Платять пристойні гроші, – розповідає тітка Люба. Працює в Італії покоївкою.
Родиною пораділи за неї. Раніше важко було вислуховувати історії її заробітчанських поневірянь. Одні роботодавці навмисно створювали в будинку безлад. Другі – вираховували із зарплати гроші за душ, "бо вода дорога". Треті – безпідставно звинуватили у крадіжці.
– А там усе було так добре, – каже. – Мала кімнату з гарним видом на місто. Їла з італійцями за одним столом.
Усе змінилося у вересні, коли в тітки Люби померла мати.
– Мала летіти на похорон, але рейс скасували. Сильно плакала, – говорить телефоном. – Італійська хазяйка бачила це. Ходила весь день незадоволена, але мовчала. А ввечері відвела в бік і каже: "Дорогенька, ми всі звикли до тебе й любимо. Але я не хочу, щоб діти дивилися, як ти ридаєш. Вони переживають. Мене це страшенно непокоїть – я ж мати. Тож, будь ласка, усміхайся".
– Я й усміхнулася, – додає тітка Люба. – А потім забрала речі й пішла
2 
1
Комментарии