Ексклюзиви
Неділя, 14 травня 2017 09:25

Любовні рани

– Не продам! – касирка в супермаркеті відмовляється відпустити мені грушевий сидр. Демонстративно відводить очі. Робить вигляд, наче я випарувався.

Я підсилюю бас у голосі, щоб здаватися переконливішим. Кажу майже по буквах:

– Мені двадцять-три-роки.

Все одно не реагує.

Чоловік, на вигляд років 30, у військовій формі пропонує виручити. На правій щоці у нього великий шрам. Виходимо разом на вулицю.

– Це навіть для мене стара музика, – каже він, коли чує у мене в навушниках пісню 1999 року Summer Son шотландського гурту Texas.

– Мене звуть Тарас, – простягає руку.

Він воює на Донбасі. Приїхав на кілька днів додому в Київ.

– Помню, слухав цю пісню, коли перший раз влюбився, – каже. – У нічному клубі вона цілувалася з іншим, а я сидів у кутку і пив. Дивився, як вони танцюють, обнімаються, сміються. Дуже сильно влюбився – а сказати про це не міг. Зустрічаємося з нею поглядами: "бе, ме" – та й по тому. Ну, прям, як віслюк!

– Не судилося? – майже цитую Франка.

– Вона жінкою моєю стала. Сказати про почуття я не вмів, зате ноги тому дебілу переламав.

Тарас регоче.

– А знаєш, у мене подібний ­спогад, – кажу. – Як був малий, слухав Summer Son ще на аудіокасетах. Багато разів поспіль. Хоч треба було постійно вручну перемотувати плівку, бо у магнітофона зламалась спеціальна кнопка. Мій палець якраз влазив в отвір котушки. Там ще були такі "зубчики", що ранили шкіру…

– Ну, – Тарас чекає продовження історії.

– Я перемотав пальця лейкопластиром і слухав далі, – сміюсь. – Тоді вперше зрозумів: коли дуже любиш, то може бути боляче.

Зараз ви читаєте новину «Любовні рани». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода