У парку ночують адвокати, вчителі і колишні поліцейські

5 жовтня на головну фінансову вулицю США Волл-Стріт, що в нью-йоркському районі Мангеттен, вийшли понад п'ять тисяч демонстрантів. Це найбільший виступ за три тижні акції "Захопи Волл-Стріт". Люди вимагають збільшити податки для корпорацій, зменшити безробіття та знищити корупцію.

17 вересня на Волл-Стріт прийшли 12 студентів коледжу. Протягом кількох днів до них приєдналися тисячі людей. Мітинги відбулися у столиці Вашингтоні, Чикаго, Бостоні, Лос-Анджелесі та інших містах. 1-2 жовтня поліцейські затримали близько 700 протестувальників, які блокували рух на Бруклінському мосту. Відпустили після того, як склали протоколи про хуліганство

Едвард ВІЗ, 57 років, викладач економіки, Сакраменто:

- Перші хвилі протестів почалися ще навесні. Тоді страйкували працівники кількох заводів. Уряд заявив, що скорочуватиме соціальні виплати через великі дірки в бюджеті. Корпорації зробили те саме. Логіка проста: не подобається - можеш звільнитися. Роберт Макдоналд, президент Procter and Gamble, в інтерв'ю пояснив, що зросли податки, тому треба врізати витрати. Він виголосив дуже патріотичну промову, що спільними зусиллями слід рятувати країну. Замість того, щоб позакривати нерентабельні виробництва, усім працівникам поскорочували компенсації при виході на пенсію та лікарняні. Це законно, бо необхідний мінімум компанія продовжувала виплачувати. Її прибутки, не зважаючи на кризу і дефолт, не зменшилися. Зрозуміло, що такий стан речей не може не обурювати рядового працівника. Почалися страйки, погрози профспілок, але всюди вони отримали тільки мізерні поступки.

Претензії демонстрантів зрозумілі. Компанії отримують надприбутки. Але, завдяки низці пільг, платять дуже середні податки, ще й скорочують виплати. Пересічний американець пільг не має і платить державі все до останнього цента. Якщо спробує приховати сотню доларів, може сісти у в'язницю.

Вимоги учасників "Захопи Волл-Стріт" справедливі, але виконати їх неможливо. Я припускаю, що зараз кілька компаній примусять поступитися, але це ненадовго. Треба підняти мінімальну суму компенсацій, зарплат і пенсій, а зараз на це ніхто не погодиться. У крайньому разі можна закрити кілька заводів у США і відкрити, наприклад, у Мексиці. Що робити зі звільненими, хай розбирається уряд.

Усе, що добре продається, уже виробляють великі корпорації. Найлегше відкрити кафе чи ресторан. Але вони не окупляться, бо люди не мають зайвих грошей. Магазинчик закриється за півроку - його задавить котрийсь із супермаркетів. Американець, що все життя працює на процвітання великої корпорації, хоче, щоб це процвітання було помітним і й його гаманці.

Обіцянки Обами популістські, він не має важелів впливу на банки і на монстрів бізнесу. А якби й мав, не ризикнув би застосовувати їх перед виборами, щоб не залишитися без грошей на виборчу кампанію.

Джуді ДЖОЙС, 50 років, інженер, Нью-Йорк:

- Почув про акцію по телевізору. До демонстрантів приєднався 27 вересня. Серед нас багато студентів, учителів. Є ветерани. Більшість - безробітні. Це символічна акція: якщо Волл-Стріт контролює уряд, то американцям треба захопити Волл-Стріт, щоб повернути собі власну країну.

Того ж дня ми ходили пікетувати місцевий клуб, де збираються багатії. Ви б це бачили! Вони приходили в такому дорогому одязі, що нам із дружиною не снився. Приїжджали в авто, що коштують більше, ніж я заробляю за рік. Зараз Америка існує лише для них. Щоб великі банки і корпорації отримували надприбутки, а ці обрані купалися в розкошах.

Мітингувальники сидять посеред вулиці на матрацах і дражнять поліцейських, глузують із них

Я працюю технічним експертом у великій компанії, що виробляє мобілки. Роботи дуже багато, а зарплатню маю трохи вищу за мінімальну. Перспектив кар'єрного зростання нема. Так живуть більшість американців. Ми вийшли на вулицю завчасно. Не хочемо чекати, коли влада вкотре скоротить бюджет.

Я ріс у 1970 роки. Тоді не було стільки багатіїв. Був або середній клас, або трохи вищий за середній.

Дженіфер БОЛДУЇН, 34 роки, журналіст, Нью-Йорк:

- Ще три роки тому мій брат, працюючи на заводі з виробництва шин, отримував 34 тисячі доларів на рік. Зараз має трохи більше 25. Скорочення не було різким - щомісяця урізали по кілька сотень. Обіцяли: як тільки справи підуть угору, платитимуть більше як до кризи. Компанія стала на ноги, але зарплати не зросли. Повернули тільки виплати через втрату працездатності, бо через це найчастіше судяться. Брат приїхав на протести із Мічигану. Але скоро повертатиметься, бо дружина зателефонувала йому і сказала: всі дні мітингувальникам рахуватимуть на роботі як прогули.

Еріка ВІЛСОН, 42 роки, домогосподарка. Нью-Йорк:

- Донька працює в поліції. Розповідала, що проти демонстрантів застосовують кийки і перцевий аерозоль, від якого запухають очі й забиває дихання. Не дивляться - хлопець ти чи дівчина.

Мітингувальники сидять посеред вулиці на матрацах і дражнять поліцейських, глузують з них.

Ден РІДМЕР, 41 рік, журналіст, Нью-Йорк:

- Особливість цих протестів у тому, що прийшли всі, кому є що сказати. Тут і екологічні організації, і правозахисні, і прості люди. По телебаченню їх намагаються зобразити як якихось дикунів, але насправді все не так. У парку ночують і адвокати, і вчителі, і колишні поліцейські.

Рівень безробіття сягнув чи не найвищого показника після 1950-х. Випускнику коледжу без досвіду роботи працевлаштуватися практично неможливо, пожежників і поліцейських на пенсії позбавили пільг.

Джекоб ЕНДРЮС, 38 років, сантехнік, Нью-Йорк:

- Це наш Тахрір (головна площа єгипетської столиці Каїра, де із січня відбуваються протести. - "Країна"). Чим ми гірші за Африку? Вони збунтувалися, і це дало якийсь результат. Набридло мовчати. Хочу, щоб мої діти здобули хорошу освіту, хочу жити у заміському будинку, а не в тісній двокімнатній квартирі.

×