Поганий вчинок

"Не понимаю, зачем закон про мову был нужен? Порошенковская власть напоследок пытается разъединить людей", – пише Олег у групі на Facebook.

Реагує на закон про українську мову. 25 квітня за нього проголосували 278 нардепів. Відтепер українською зобов'язані говорити в державних і комунальних структурах, транспорті, кафе і ресторанах, медичних та освітніх закладах. Закон не поширюється на приватне спілкування й релігійні обряди.

Олега знаю із 2013-го. Останні роки майже не спілкуємося, бо у війні на Донбасі він став на бік Росії. Із нею маємо миритися, вважає.

"У нас никогда не было проблем с тем, кто и как говорит. Хочешь на украинском – пожалуйста. На русском – да ради Бога. А теперь страна разорвана языковым вопросом, – пише далі. – После 2014 года бывал в России. Местные говорили: россияне не считают язык проблемой. Хочешь на украинском говорить? Давай, никто не против. Толерантны они".

На допис гнівно реагують зо 20 ко­ристувачів. Олег видаляє пост.

Два роки тому на мовну тему говорили зі знайомим Анатолієм Сергійовичем. У 1990-х він працював у Москві на будівництві.

– У росіян толерантність до нас нульова, – згадував. – Принципово говорив українською. Показував, хто я і звідки. То вони казали: "Хохол. На своем крестьянском что-то несет". Хоча серед робітників були й удмурти з бурятами, й білоруси з осетинами.

Терпів. Але вистачило мене на півроку. Вирішив їхати додому. Пішов на поганий вчинок. Усі за місяць зарплату тоді отримали, а я серед дня зайшов у вагончик і в тих, хто мене за людину не вважав, повитягав половину. І на вокзал. Доки вони зрозуміли – вже їхав потягом до Києва. Соромно. Але радує, що їх наказав. Хоч так

×