6 липня за 4 кілометри від села Подобовець Міжгірського району Закарпатської області на великій гірській поляні збираються близько тисячі представників субкультур. Святкують Івана Купала. Фестиваль – неформальний, бо функціонує без організаторів. Називається "Шипіт" – за однойменним водоспадом, що поряд
На початку галявини сидять двоє старих хіпі. Один повністю голий, з довгим волоссям і сивою бородою. Біля нього стоїть металева кружка з вином. Інший має на собі чорну футболку Beatles, круглі сонцезахисні окуляри. Довге сиве волосся перев'язав коричневою стрічкою.
– То жах просто, – бере в руки кружку голий. – Ти бачив скільки цивілів наїхало? Перетворили "Шипіт" на курорт. Матраци надувні й подушки з собою привозять. А де єднання з природою? Я взагалі тут на сирій землі сплю і жодного разу не застудився. Природа здоров'я нам дає, але де їм то зрозуміти. Їхній мозок і тіло запливли жиром.
– Якби-то тільки то, – потягується другий. – Вони на закони "Шипоту" плюють. Смітять усюди де попало. Старших зовсім не поважають. Я вчора приїхав. Пішов намет ставити на своє звичне місце. А там уже якихось малоліток повно. П'яні в дрова. Валяються хто де попало. Кругом банки порожні розкидані, кульки вітер розносить. Мене на три букви послали. І що з такими робити? Треба шукати нове місце для "Шипоту". Але хто то буде робити? Молодих хіпі майже нема. А нам, старим, тяжко вже по горах лазити.
– Тупіють люди на очах. Всьо та глобалізація. От купляв у магазині банку кільки й батон. Тре було 9 гривень заплатити. Мало того, шо продавщиця на калькуляторі всьо додавала, то ше й 7 гривень тільки нарахувала. Ну я ж нормальна людина – сказав їй, шо помилилася. Дякувала мені дуже. А жила б у гармонії з природою, то не мала б таких запарених мізків.
Семеро рокерів сидять біля наметів на карематах під деревами. Курять, п'ють вино.
– А я кажу вам, тікати з тої України тре, – затягується сигаретою один із рокерів, у футболці Rammstein. На вигляд йому років 25. – Тут вижить нереально. Той й…ний Яник усіх винищить і за ґрати посадить. А наші лохи навіть нічого йому зробити не можуть. Ходять, шось там пищать, як свині, і чекають смерті. Я не свиня, не хочу жити в Україні. Краще вже десь за кордоном прогинатися, але хоч платити будуть і ставитися як до людини.
– Нє, ти не шариш, – відкладає вбік гітару з двома обірваними струнами інший, у коричневій косусі. – Тре робити революцію. Піднятися всім разом. Розстріляти олігархів. А ше краще – мучити їх. Як вони людей мучать. Забрати всі їхні бабки. І най живуть на тисячу в місяць. От тоді веселуха буде. І ше змінити ті довбані демократичні закони. Ввести такі, як у мусульман є. Украв шо-небудь – руку чик-чирик відрізали до зап'ястя. Якби таке було в нас, то пів-України вже без рук ходили б.
– А мій колега недавно в Англію поїхав, – п'є вино з пластикової пляшки хлопець із довгим немитим волоссям. – Тут він універ закінчив із червоним дипломом. Вивчився на економіста. Працював на одній фірмі за копійки. Але півроку тому вирішив на то всьо плюнути. Довели хлопа. Втік до англічан. Там найшов роботу гардеробника при якомусь театрі. Платять 1200 фунтів на тиждень. Кличе мене до себе. Обіцяє найти тепле місце. Я шось вагався. Але тепер, коли побачив, шо в нас москальська мова буде радним язиком, точно звідси валитиму.
Біля намету сидять дві дівчини. У 24-річної Ірини довге світле волосся зібране у хвостик. Нижче талії обв'язана червоною "арафаткою". На її ровесниці Світлані – зелена довга спідниця.
– Ну, ти уявляєш, той урод написав, що кидає мене, – з очей Ірини течуть сльози. – Ми з ним рік зустрічалися. Я на все задля нього готова була. А він така падлюка. Покористувався й викинув. Навіть зради йому пробачала. От дура я. На роботу йому обід щодня возила. Бо Андрійчик, бугай-заплідник клятий, голодний. Смоли треба було йому привезти, а не їжі.
– Та тихо ти, – заспокоює подруга. – Подивися скільки хлопів навкруги. До вибору, до кольору. Бери який сподобався і розважайся. Дай душі й тілу відпочити трішки.
– Ну, ті патлаті такі нічого, – витирає сльози Ірина. – Гарно виглядають. Але спати з ними тут страшно. Обзавестися якоюсь хворобою не дуже хочеться.
Група туристів піднімається дорогою на "Шипіт". Усім років за 50.
– Ты видела, какие там внизу мальчики ходили? – звертається жінка в солом'яному капелюшку та білій сорочці до іншої. – Все такие грязные. Волосы в комок сбитые. Ужас просто. Наш гид говорил, что на верху еще не такое увидеть можно будет.
На зустріч їм із лісу виходить повністю гола дівчина. Спокійно прямує повз них до води – купатися.
– О мамочка! – вигукує одна з жінок. – Да что ж это такое! Как так можно? Эти украинцы совсем срамоту и совесть потеряли.
2 
1
Комментарии