воскресенье, 03 июля 2011 13:24

Досвід Мілоша

Бабця моєї дружини прийшла на світ за цісарства Франца Йосифа, а покинула його за президентства Леоніда Даниловича. Між її народженням і смертю Чернівці з околицями шість разів змінювали державну приналежність. Кожна з тих держав була, ясна річ, втіленням віковічної волі народів Буковини і проголошувала себе тут навіки. Однак віки у ХХ столітті пролітали на цих землях дуже швидко, тож держави чередою зникали десь за обрієм, а бабця залишалася. Пережити стареньку вдалося лише нинішньому варіантові України. Але це, так би мовити, станом на сьогодні.

Ну, і якщо вже повалила така лірична тема, то 30 червня минуло 100 років від дня народження Чеслава Мілоша. Користуючись нагодою, зацікавлені кола влаштовують святкові заходи, на яких, крім імені самого нобеліата, чи не найчастіше  лунає символічна назва його автобіографічної книжки "Родинна Європа". Вшановують скрізь, але передусім - поляки з литовцями. Логічно: народжений у Литві найбільший від часів Міцкевича польський поет - це їхнє спільне багатство, не кажучи про Європу, яка для них також є спільною, тобто власне родинною.

Гірше, коли слово на таких заходах надають українцям. У сенсі добре, що надають, але... Поясню через аналогію. Навряд чи хтось назве смішним, наприклад, гуцула, чию родинну хату - не вперше в історії - змиває велика вода. Але якщо, вчепившись руками й ногами за смереку, жертва повені почне в таку мить виголошувати доповідь про методи боротьби з посухою в пустелі Атакама, сторонньому спостерігачу, попри весь трагізм ситуації, буде важко стримати усмішку. Те саме - з нашими міркуваннями про мілошівську родинну Європу. Де ми, а де та Європа? Ми сьогодні для Європи ніякі не родичі. Хіба що дуже бідні й далекі, а це, як відомо, з погляду родини ще гірше, ніж просто чужі люди, бо за чужих бодай не соромно.

Навряд чи хтось назве смішним гуцула, чию родинну хату змиває велика вода. Але якщо, вчепившись руками й ногами за смереку, жертва повені почне в таку мить виголошувати доповідь про методи боротьби з посухою в пустелі Атакама, сторонньому спостерігачу буде важко стримати усмішку

Втім, саме у книжці Мілоша я знайшов кілька речень, що найбільш адекватно передають, гадаю, не лише мої відчуття: "Майбутні роки, десятки років, набували для мене вигляду абсолютної даремності, і все, досі мною пережите, згромадилося, загусло, аж я, зізнаюся щиро, готовий був твердити, що над цим шматком Європи тяжіє прокляття, і на це немає жодної ради. І можливо, якби мені дали засіб, я  висадив би цю країну в повітря... Бо існує різновид співчуття, який несила знести, і тоді його об'єкт висаджується в повітря принаймні суб'єктивно, тобто нами оволодіває єдине прагнення: не дивитися".

Парадоксальним чином фрагмент цей містить у собі для українського читача заряд оптимізму. Незручність життя у Центрально-Східній Європі полягає, зокрема, у тому, що тут рідко вдається досягати простих і логічних результатів. Натомість речі цілком, здавалося б, неможливі трапляються в нас досить регулярно. Що і демонструє досвід Мілоша. Чи "варвар із далеких окраїн Європи", а разом із тим чиновник, який, перш ніж "вибрати свободу", за власним зізнанням, п'ять років "займався проституцією" на дипломатичній службі ПНР, мав багато шансів здобути Нобелівську премію з літератури? Чи легко було в середині минулого століття уявити, що Варшава та Вільнюс позбудуться накинутої їм чужої влади і значною мірою - в сім'ї вольній, новій - подолають взаємні кривди й підозри?

А проте Мілош дочекався обох результатів та ще й зумів познайомити західного читача зі своєю "Родинною Європою". Щоправда, саму родинну Європу йому задля цього довелося вчасно й надовго покинути. І перемогти за кількістю набраних років навіть бабцю моєї дружини.

Сейчас вы читаете новость «Досвід Мілоша». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

6

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода