воскресенье, 24 июля 2011 16:45

Червоно-біла заздрість

Насвистуючи ре-мінорну токату й фугу під кірхою Баха в Лейпцигу або прогулюючись вуличками вилизаного до райської чистоти Фрайбурґа, витріщаючись уночі на Таймс-скверні вогні великого міста або ховаючись від субтропічного сонця в музеях вашингтонського Національного Молу, я їм не заздрю. Не заздрю, бо розумію, що ми такими не були, не є і бути не можемо. Сокола - філософував Григорій Савович - ще якось навчиш літати, але з черепахою цей фокус навряд чи вдасться. Тим часом полякам - заздрю. Бо Польща - вона ж ось, палицею можна докинути. Це ж ті поляки, які ще не так давно скуповували повними багажниками наші паяльники й праски. Порівнюючи їх і нас сьогодні, я починаю підозрювати, що з погляду побудови держави - якщо тільки ви не збираєтеся збудувати державу кримінальну - існують речі, важливіші за праски з паяльниками.

Чим поляки принципово відрізняються від нас? Тим, що, по-перше, вони є народом і, по-друге, у цього народу є гідність. Одного разу у Варшаві я спостерігав таку картину. На пішохідному переході Lexus посигналив якійсь жінці: давай, мовляв, швидше перебирай ногами - не бачиш, що я на "лексусі"? За секунду з різних боків збіглося з десяток людей, які просто стали на "зебрі", перекриваючи дорогу, і не зрушили з місця, поки нарваний автомобіліст культурно не попросив у жінки вибачення. Невдовзі після того в моїх родинних Чернівцях п'яний "браток" на такому ж Lexus і на такому ж переході збив на смерть жінку та трьох дітей. А ще сотню років тому австро-угорські Чернівці вважалися містом, не до порівняння "європейськішим" за русифіковану Варшаву.

Прикладів відстоювання - часто дотепного - поляками своїх прав і своєї людської гідності я набачився за рік перебування там скільки завгодно. Призначив попередній уряд міністром освіти причинного Ґєртиха - вроцлавські студенти вийшли на демонстрацію протесту. Студенти не кричали "Ганьба Ґєртиху!" чи "Освіта в небезпеці", вони просто розгорнули величезний транспарант з одним-єдиним написом: KURWA MA?! Не дозволило начальство водіям варшавських міських автобусів страйкувати - водії відповіли операцією "Слимак": усі виїхали на маршрути, але пересувалися містом зі швидкістю 10 кілометрів на годину. У підсумку юридично вчепитися нема до чого, а рух у столиці все одно був паралізований. Та що там водії, у Польщі навіть поліція примудрилася застрайкувати, хоч їй таке, зрозуміло, категорично законом заборонено. Але не заборонено здавати донорську кров. А наступний після здавання крові день – згідно із законодавством – має бути вихідним. Ось поліціянти й пішли здавати кров цілими відділеннями.

Особливо ж мені запам'яталися три, як видається, символічно пов'язані між собою історії. Перша: кілька неповнолітніх виродків облили бездомного цуцика ацетоном і підпалили його. Друга: якийсь, очевидно, схильний до меланхолії фермер забув, що в нього є корови, внаслідок чого довів частину тварин до повного виснаження, а частину – до голодної смерті. Третя: одна, безперечно любляча, матуся не дозволяла своєму 10-річному синочкові бавитися з однокласниками, контролювала кожен його крок і витирала йому на людях ніс хустинкою.

Усі три історії закінчилися розглядами справ у суді. Бо суспільство, яке хоче одужати після тривалої азіатської епідемії, мусить для початку засвоїти, що не можна знущатися з беззахисних, забувати про приручених і нав'язувати іншому свої способи любові - навіть якщо цей інший є вашим найближчим родичем.

Сейчас вы читаете новость «Червоно-біла заздрість». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

10

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода