пятница, 17 октября 2014 12:50
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Поверніть наш мікрофон

Поетка М. прийшла до мене минулої зими:

– А давай ти видаси мою збірку?

Вірші були про любов. Поетка сиділа не в башті зі слонової кістки, а на тих же барикадах зі снігу. Її чоловіка саме запроторили в калапучу по автомайданівських справах. Але:

– Просто повинна ж бути в цьому житті й світла смуга.

І я зрозумів, що поезія невмируща.

Колумністи А., П., Ц., Ж. та В. з листопада настільки не могли писати ні про що інше, що видавництву D. залишилося лише зібрати їхні колонки під однією палітуркою й назвати "Євромайдан. Хроніка відчуттів". Це була перша книжка про Майдан, настільки блискавично вона вийшла. Ще барикади розібрати не встигли.

Фотограф З. за час сутичок із "беркутівцями" й тітушками втратив кілька фотоапаратів, хоча й прикривав тілом: краще по черепку, ніж по дзеркалці. Але зараз рідко коли збірка віршів чи новел обходиться без його фотографій на обкладинці.

Художники С., М. та Є. зиму провели у "Мистецькому барбакані", що поєднував у собі ознаки фортифікаційної споруди й виставкового центру. Заодно займалися прикладною антропологією мистецтвознавців у цивільному. В певні дні якраз навпроти них сидів на даху снайпер. Але завдяки їм батько Махно і Тарас Шевченко були присутні на Хрещатику. Думаю, що тішилися.

Письменниця І. та книжниця Т. дуже вчасно згадали про свій проект "Сто книжок для сільської бібліотеки". Так утворилася бібліотека Майдану. Судячи з того, скільки разів Український дім переходив із рук у руки, бібліотека була ключовою позицією.

Карикатурист Ж. щодня малював свіжу карикатуру на януковичів, і дружні шаржі на героїв спротиву. І навіть провів виставку карикатур просто на Інститутській. Його малюнок Небесної сотні зараз крадуть ватники для своїх пропагандонських листівок. Бо це єдине, що вони вміють. А ми вміємо малювати.

Піаніст П. давав концерти на своєму легендарному ф-но перед строєм "беркутів" зі щитами. От скільки Дугін напучував своїх донецьких адептів у всьому дзеркально копіювати Майдан, а на піаніно перед барикадами так ніхто й не заграв.

Галеристка Ж. вагалася, чи варто проводити "Книжковий Арсенал", коли таке в країні. Але перший же день показав – варто: стільки спраглих за читанням киян побувало на цьому острівці мирного життя, щоб пошукати чтива й послухати про книжки.

Перекладач Б. зібрав групу колег і замутив сайт із перекладами ключових статей про поточний момент в Україні основними європейськими мовами. Судячи із кількості DDOS-атак та інших спроб прикрити цей сайт, він був кісткою в горлі європейських кремлінів.

Актор Н. з оксамитовим голосом і досвідом конферансу революцій… Ну, ви всі знаєте про актора Н. Він зараз міністр.

Про роль у революції співаків Р. та В. і писати не треба. Їхні концерти можна вважати одними з етапів революції.

Без журналістів узагалі нічого не було б. Саме допис у Facebook журналіста Н. з пропозицією попити чайку під парасольками попід стелою Незалежності запустив зворотний відлік для режиму Януковича.

Найпомітнішою частиною Майдану була сцена. А коли сцену встановлено, усі одразу згадують про культуру. Бо навіть опозиційній трійці іноді треба відійти посцяти, і треба кимось заповнити паузи. Ну так, іноді на ту сцену потрапляли й погані поети. Але саме хуліганський віршик поета П. виявився найкращою відповіддю пропагандистським маренням Кисельова з РашаТВ. Його розучували й цитували всі.

Нам так і не дали усвідомити, що ми перемогли, бо наступного ж дня в Крим полізли зелені чоловічки, і відкладений на "після перемоги" промотур нової книжки братів К. несподівано виявився першою поїздкою українських митців на фронт. Співали перед бійцями на Перекопі. Це Україна, мала. Тут прозаїки вміють грати на гітарі та губній гармоніці.

І війну війною, а не евфемістичним АТО, тут уперше називають поети, а не речники ЗСУ. Збірку поета Г. "Вірші з війни" встигли видати до Львівського форуму.

Після цього шаленого року є небезпідставне враження, що українська культура вигрібає, відпрацьовує, осмислює, рефлексує, формує нові смисли, вчасно знаходить правильні слова, проговорює, прописує, промальовує і виспівує все що треба, коли в країні буремні часи. Звиняйте, кого не згадав. Мало букв.

Єдине, чого не вистачає цьому маленькому оркестрику – сцени. Не коли смажений півень клюне, а завчасно. Мікрофонів, ефірів, шпальт, книгарень, розеток, проводів, підсилювачів, чорт забирай. Того, що звуть медіями. Ми на своїй землі. А по ящику досі крутять якісь росіянські співочі труси й телесеріали про їхній спецназ та зеків, наче нічого й не сталося. В ефірі досі шансон, а не сестри Тельнюк і Марічка Кудрявцева.

Доколє? Поверніть нам нашу сцену.

Сейчас вы читаете новость «Поверніть наш мікрофон». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода