Ексклюзивы
пятница, 14 ноября 2014 13:10
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Містотворче

В українській мові нема відповідника до "градообразующее предприятие", лише кальки з російської різного ступеня стравності. Сама наша мова пручається тому, що міста можна будувати довкола заводів. Міста в нас давні. На площах деяких із них півтори тисячі років безперервно торгують пиріжками. Заводи для таких – явище молоде і, як виявилося, тимчасове. Будуть натомість хмарочоси й офісні хом'ячки. В містах, закладених за радянців, – інакше.

У радянській мові нема поняття про те, що міста утворюються не тільки навколо шахт і доменних печей. Не чув про жоден "градо­образующий" будинок культури чи кінотеатр, які належали таким "соцгородкам" за статусом. Не кажучи вже про церкви, філармонії, бібліотеки, пам'ятники, кав'ярні, парки, вуличних клоунів і міських божевільних. Це все багатство, яке і робить місто містом, треба нажити історично. В нас купа таких давніх, з історичними традиціями, міст і містечок. Але марксисти-ленінці чомусь зациклювалися саме на заводах, а для населених пунктів, де їх не було, вигадали евфемізми райцентр і смт. А який з Острога "райцентр", якщо там видруковано першу нашу Біблію?

Університети завжди були важливіші за мануфактури. Приїздіть у Ніжин, і все. Щоб переконатися, що "містотворні університети" таки не вигадка. Ну, звісно, не універами єдиними. В самому лише центрі цього славного огірками міста сім церков. Три з них – грецькі. Й одна – перша кам'яниця в стилі козацького бароко. Не той тепер Ніжин, що за Гетьманщини.

Останньому генеральному писареві Гетьманщини Безбородьку Андрію Яковичу колись спало на думку брати хабарі від старшини ранговими землями. Ну це так у козаків розумно влаштовано було. Призначили полковником – ось тобі пернач і полковничі землі для прогодування. Підвищили до гетьмана – віддавай землі взад, наступному полковнику. А Безбородьку спало на думку домовлятися з претендентами: пернач тобі, земля – мені. Й охочі полковники все одно не переводилися. Хабарництво чистої води.

Але саме завдяки йому в Ніжині 1820-го несподівано побудували не "градообразующий стадион", як заведено в сучасних "меценатів", а "гімназію вищих наук", як це тоді називалося, – аналог ліцею, спеціалізований під випуск Гоголів, а не Пушкіних. Якщо в ліцей приймали дітей товстосумів, то заповіт писаря передбачав утримання 20 студентів зі збіднілої старшини. Спадкоємці, серед яких син, імперський канцлер Безбородько, завезли зі столиці також 1900 томів розумних книжок і професорів-вільнодумців (вільнодумство задокументоване, 1832 року цією справою займалися жандарми).

Футболіст, навіть якщо чесно назабиває голів на свої мільйони, все одно втече у свою Бразилію. Освічений земляк місту ж ще знадобиться й буде корисний, навіть коли вийде в люди. Тут легко прослідкувати. Маленькі містечка освіченими земляками не розкидаються, ведуть їх ретельний облік від Гоголя і Гребінки до Анатолія Дністрового й Анни Малігон.

Еге ж, оті "Очі чорниє, очі страстниє", без яких не обходиться жоден голлівудський фільм про загадкову російську душу, написано ніжинцем Гребінкою. Він, як і Гоголь, дивився на ту загадкову душу трохи збоку. Еге ж, першою російською навколосвітньою експедицією командували німець Крузенштерн і українець Лисянський. Пам'ятник Юрієві Федоровичу стоїть зараз біля церкви Івана Богослова, в якій колись правив його батько. А будиночок, в якому народився наш Магеллан, досі не зніс жоден злий забудовник, у ньому зараз розташований міський архів. Правда, ось з якорем, який належить, за традицією, кожному пристойному мореплавцеві, щось не щастить. Це єдиний якір на все не портове місто, і в місцевих гультяїв заведено, напившись, викрадати його з-під пам'ятника моряку й переносити в парк до пам'ятника Гоголю чи ще куди. Останнього разу занесли так далеко, що досі не можуть знайти. Хоч проси в якоїсь Одеси іншого якоря на заміну.

Це так важливо, коли місту є кому ставити пам'ятники, крім Леніна. А навколосвітньому мореплавцеві є куди завезти на досконвічне зберігання в місцевій книгозбірні свої складені під час мандрів географічні атласи й два томи путівних нотаток. Старі книгозбірні, в яких сторіччями зберігаються древні фоліанти, – то місця сили. Саме вони роблять міста містами і творять їх тяглість. Коли вже наші сучасні хабарники до цього додумаються?

Сейчас вы читаете новость «Містотворче». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода