Ексклюзивы
пятница, 16 января 2015 13:05
Антон Санченко
Антон Санченко
Антон Санченко

Братні народи

Все ж таки ми – братні народи. Москалі напали на нас аж на закуску. На останніх із колишніх радянських васалів. Усі інші "брати" пройшли через "гарячу фазу" розлучення з імперією у 1980–1990-х. Грузинів розганяли саперними лопатками ще за Горбачова. У Прибалтиці штурмували телецентри омонами й танками, в Баку війська вводили, шматок Молдови відтяпали, Чечню двічі з землею зрівняли. Чим ми кращі?

Але коли міністр оборони Росії Паша Мерседес поклав перед Єльциним план нападу на Україну, той його послав. Тобто планка уральського побутового алкоголіка була значно вище, ніж у сучасних кремлівських постмодерністів. Довелося виростити нове покоління зомбаків на Селігерах, щоб це стало можливо.

Деякі з тих пострадянських конфліктів бачив на власні очі. Возили грузинам "пожрать" п'ять довгих років. Морем, бо інших доріг уже не було. Грузію від голоду врятували підприємливі базарні торговці, яких ніхто не називав волонтерами. Громадянські війни й безлад поступово переходили у війни міжетнічні, причому на двох фронтах одразу. Ледь з абхазами замиряться, осетини почнуть. Аджарія готується. Ясно, за чийого сприяння. І це ще нафта була всього по 10 доларів.

Ми виходили з Одеси за одної влади і приходили в Поті вже за іншої. "Ти чув, що Звіад зробив? Він знову захопив телебачення! Молодець!" Потійці традиційно підтримували земляка. Розгул злочинності захлеснув усю країну, незалежно від віддаленості до лінії фронту. По Батумі представники влади мали звичку ходити зі зброєю напоказ. Пістолети, заткнуті просто за пасок, без кобури. З калашем на плечі – значить, не менше, ніж прокурор. Вночі не їздила навіть поліція, не кажучи вже про "швидку". І як вони так рвонули, як сталося оте грузинське диво?

Зі стриманим "давайте, давайте бічо" ми спостерігали за поверненням керованості країни при Шеварднадзе. Можете скільки завгодно нахвалювати Революцію троянд, але саме батоно Едуард до останнього пострілу був в обложеному Сухумі і прийняв рішення про капітуляцію в обмін на можливість вивезти населення, коли місто впало внаслідок російського десанту в тил. (Цивільних із Кодорської ущелини вивозили вісім українських вертольотів, і це нам колись зарахують на страшному постсовковому суді). При ньому було знято транспортну блокаду, бо він домовився пустити пороми з України в тому числі. Це не апологетика старих і не інвектива молодим. І Едуард, і Михаїл любили Грузію, просто по-різному бачили її майбутнє.

Мені тоді думалось, що ми потрапили у віддзеркалення 1920-х: розідрана громадянською війною всіх проти всіх Україна і мирна демократична Грузія з "булками довоєнного зразка", куди тікали метиковані письменники на зразок Бабеля, Паустовського й Булгакова. Виявилося, "брати" просто подарували нам відстрочку на 20 років. Спасибі, шені чіріме. Але ми не вміли цінувати той мир.

Наша війна теж колись закінчиться. І ми так само довго розхльобуватимемо і добровольчі батальйони, і неконтрольований наплив зброї (діти з калашами в школу ходитимуть, щоб полякати вчителя, який двійку поставив), і поствоєнний синдром ветеранів. Матерям загиблих воїнів, яких можна було вирізнити по фото сина на грудях, незнайомі грузини цілували на вулицях руки. Ми так не вміємо.

У нас виросло геть інше покоління, для якого Україна – аксіома, а не теорема. Ще одна така генерація, і жодна вата не матиме ні одного шансу, як у грузинів було – споконвічно. Принаймні, від Шота Руставелі.

Інша річ, що ці 20 років фори ми бездарно профукали. Єдине, що змогли зробити правильно – освіту й рекламу. Ось на цих двох складових Україна й вистояла зараз, бо тільки вони нагадували нам, хто ми є.

Дивився оце по ТБ сюжет, як усі грузинські пароплави на знак солідарності з нами підняли на щоглах українські прапори, і ледь не плакав. Ми таки братні народи. А ви про кого подумали?

Сейчас вы читаете новость «Братні народи». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

5

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода