Український народ ще ніколи останнім часом не був таким мудрим, як у період прийняття "мовного закону". В байдужому ставленні до його ухваленні Схід і Захід несподівано виявилися разом. Це відзначають навіть не в Україні, а за її межами. Про те, що дозвіл говорити російською тим, хто й без Вадима Колісниченка з Сергієм Ківаловим не відчував заборон, ніяк не вплинув на рейтинг "партії влади", нещодавно написала російська газета "Известия".
Розвиваючи цю думку, газета пише: цього "мовного хабара" не взяли від діючої української влади ані українські громадяни, ані російська владна верхівка. Власне, на гіпотетичну вдячність Володимира Путіна "мовний закон" і був розрахований стратегічно.
Тепер "мовний закон" посилено редагується робочою групою на чолі з Раїсою Богатирьовою. І процесу внесення змін, котрі не фактично зроблять його мертвим та лишать все, як є, ніщо не заважає. Свідчення тому – істерика Вадима Колісниченка, теж включеного до цієї групи. Остання його заява про те, що над правками працюють українофіли і це йому не подобається, може стати симптоматичною не лише для пересічних громадян. Тут є чим серйозно зацікавитися дослідникам людських фобій та нав'язливих ідей.
Але ще більш показовим є зізнання представника президента Януковича в парламенті Юрія Мірошниченка: "мовний закон" призначався для задобрення Росії (читай – загравання з нею), але нічого не вийшло. Бо Росія, вирішуючи стратегічні питання, зокрема – ціну на газ для України, керується не реверансами української влади, а – і це пана Мірошниченка чомусь прикро здивувало! – власними національними інтересами.
Таким чином, роблячи "мовний реверанс", партія влади зробила це надзвичайно незграбно. Тепер слід красиво підвестися й гідно відступити. Аби це виглядало не поразкою та втечею, якою російські солдати восени 1812 року вважали здачу наполеонівський армії Москви, а військовий маневр полководця Кутузова, названий хитрим іноземним словом "ретирада".
Поки що діюча влада вустами представника президента Юрія Мірошниченка визнала помилковість "мовного закону". Проте той-таки Мірошниченко вже натякає: влада готова йти далі в визнанні помилок. Бо на черзі – поставлення під сумнів доцільності "харківських угод". "Ми пішли на складний крок, підписуючи Харківські угоди. Та надії не виправдалися", - ось що буквально говорить він. Причому знову зринуло легке обурення тим фактом, що Росія і в цьому випадку відстоює власні національні інтереси. Замість прийняти руку української дружби просто так.
Вже набридло говорити та писати про те, що жоден політик в Україні, жодна влада від 1991 року найменше думала про національні інтереси моєї країни, приймаючи якісь рішення. Інша річ, що чи не вперше за роки існування України як незалежної держави влада так бездарно і, головне, публічно провалила два власні політичних проекти, на олтар яких клалися національна безпека держави, захищеність інформаційного простору, електоральна підтримка і ще багато всякого.
Ясно, що сам Віктор Янукович – людина не тонка, і не дуже розбирається в складних політичних іграх суть яких не зводиться до формули: "Ти мені – закон, я тобі – тендер". Але цього напевне не розуміють його бояри, котрі не змогли пояснити: те, що Віктор Федорович вважає великою поступкою, Володимир Володимирович розцінює, як звичний порядок речей.
2 
1
Комментарии
192