Як я Польщу шукала
Мені було потрібно відправити листа до Польщі. В конверті лежав договір з видавництвом, тому я стала в чергу до віконця, де приймали рекомендовану кореспонденцію.
За віконечком кругла, немов м'ячик в кольоровій сорочці, оператор повільно, одним пальцем, набирала текст на комп'ютері, іноді довго шукаючи літери.
- Вона тут вже багато років сидить, - нервувала білява дівчина з оберемком листів. – Невже за цей час не можна було розкладку клавіатури вивчити?
Палець операторки завис над кнопкою "А". Черга, як по команді, втулила в дівчину грізні погляди. Та, немов полонений перед лицем ворога, підняла підборіддя та надула нижню губу.
Пауза затягнулася. Пальці дівчини, які стискати листи, трохи зблідли.
- За такі гроші, - почала тіточка в віконечку, - вони ще щось від мене вимагаюсь!.. Якщо вам так треба, йдіть до комерсантів!
Черга дивилася на дівчину, як на ворога народу, бо всім було потрібно користуватися послугами лише державної пошти. Я покосилася на віконечко експресс-пошти, але вже знала, що вони беруть за послуги ледь не більше, ніж мені обіцяли гонорар за книжку, тож довелося дивитися на потилицю дівчини та думати про хороше.
- Ну, вибачте, - пробелькотіла білявка, не витримавши психологічного тиску оточуючих.
- Ходять тут, - суворо сказала в нікуди оператор, і палець, немов лезо гільйотини, упав на літеру "А".
Коли підійшла моя черга, я просунула листа у віконечко і попросила:
- Мені треба лист рекомендованим до Польщі відправити.
Тіточка довго клацала по клавіатурі, і винесла вердикт:
- Такої країни немає.
- Як це – немає? – здивувалася я. – Це ж наш західний сусіда... зранку ще був... А що, війна якась?
- Не кажіть дурниць, - відрубала оператор. – Але в базі такої країни нема.
Я почухала потилицю. Два місяці тому я вже відправляла до Польщі рекомендованого листа, але з Головпоштамту. Їхати туди через все місто не хотілося.
- А як ви її вводили в комп'ютер? – спробувала підійти з іншого боку я. – "Польша" чи "Польща"?
Тіточка поклацала клавішами. Черга за моєю спиною свердлила мені куртку типовим поглядом українського кріпака, який ненавидить шляхту.
- І так, і так нема, - об'явила оператор. – Ось, дивіться!
Вона повернула до мене монітор, де на сірому тлі вікна програми було написано: "не знайдено".
- А може, Республіка Польща? – ризикнула я.
- Нема, - через декілька хвилин повідомила оператор. – Відправляйте звичайним листом, поштова скринька в кутку залу.
- А... - відкрила я рота, але черга такого вже не стерпіла, і довелося вийти з відділення.
Загадка відсутності в базі сусідньої країни, партнера по Євро, мене зацікавила і я попленталася в сусіднє відділення. До того ж відсилати звичайним листом важливий договір дуже не хотілося.
В сусідньому відділенні Польщі, Польши, Республіки Польща, Народної Республіки Польща та Poland в базі також не знайшлося.
Польща з'явилася в базі тільки четвертого місця, яке я відвідала, вирішив не здаватися до останнього.
- А чому в інших відділеннях Польщі не було? – спитала я у оператора, ховаючи в гаманець чек.
Та смикнула плечима.
- Дєвушка, ви як пенсіонер прямо! Ви шо, думаєте, як пошта, так все знать повинні? Да за такі гроші...
- Дякую, - поспішно сказала я.
Ввечері по інтернету я розповіла своєму агенту в Польщі цю історію.
- Це мені не новина, - відповіла вона. – Ми співпрацюємо з авторами з Росії, Беларусії, Казахстану, але тільки з українцями постійні проблеми. Ти не в курсі, Євро-12 таки буде? Чи у вас там знов чогось не знайдуть?
