Повернути серцю здатність відчувати
Короткі оповідання, від яких неможливо відволіктися, поки книжка не закінчиться, залишають теплий і по-хорошому печальний післясмак. Саме такі враження з'являються від прозової збірки Артура Дроня "Гемінгвей нічого не знає". Автор - поет, військовослужбовець - пише про смерть і любов, про бога і атеїзм в окопах, про друзів і війну. Але так тепло і зворушливо, що дійсно постає питання: а що він знав, той Гемінгвей?
… і вони миттєво старіють.
Я не вірю в бога. Але відкритий до можливості його існування. Не люблю серйозних розмов про бога, але люблю жарти про нього. Всякі такі на межі. Або за нею. Звісно, ці жарти можуть звучати виключно в товаристві атеїстів.
Сьогодні вранці подзвонили в домофон. Пані назвалася Наталією і ввічливо спитала, чи не бажаю я поговорити про бога. Я перепросив, подякував, сказав, що мені такі розмови не надто цікаві. Поклав слухавку. А потім сходив на пошту і забрав посилку з книжками. Шевельов, Еверетт, Дронь.
Прозову книжку Артура Дроня я намагався купити весь минулий тиждень. Але всі дві книгарні, в які я зазирав, її не мали. А більше часу в мене не було. Тому замовив. А в мене ж зараз у читанні шість книжок. Куди ще? Але з цікавості відкрив "Гемінгвей нічого не знає", вирішив прочитати пару сторінок. А врешті прочитав усі. І мені трапився в цій книжці бог. І жарти про нього враз стали несмішними. А зі мною про бога таки поговорили. Не Наталя, а Артур.
...я, що зі мною буває нечасто, вийшов після книжки емоційно вразливий, щось таке світле в мені залишилося, тепле, по-хорошому печальне
Якось ненав'язливо поговорив, спокійно. Розказав про смерть і про любов. Розказав кілька хороших історій, подарував кілька прекрасних літературних бітів. І я, що зі мною буває нечасто, вийшов після книжки емоційно вразливий, щось таке світле в мені залишилося, тепле, по-хорошому печальне.
Я подумав про старість, і що читаючи цей хороший текст, відчув себе древнім. Я - дід, що читає такий по-юнацькому світлий текст молодого воїна, який вірить у світло так, як на це не здатен я. І от він після своєї війни, своїх випробувань і споглядання горя продовжує своє світле життя, а я ніби забурштинився, наче скутий подагрою дід, ношу в цьому черствому тілі скам'яніле серце. І раптом завдяки одній-єдиній книжці це серце знову стало м'ясним.
Артуру хочеться подякувати за текст. Бо цей текст здатен викликати емоції, які дуже повільно виповзають зі свого сховку. Емоції, які не дуже й здатен пояснити. Але тішишся, що вони з'явилися. Саме такі. Незрозумілі, світлі, теплі, по-хорошому печальні.
Коментарі