Як розвідчути весну-2022? Повернення в довоєнне життя - чи таке можливо?

У ці дні ціле наше суспільство особливо накриває флешбеками весни трирічної давнини. З її шаленим відчаєм і жагою до життя, надіями на скору перемогу - і чорним горем втрат довкола. Як нам осилити ці нескінченні емоційні гойдалки?

Мене в ці дні трохи накриває, як і багато кого. Спогадами про ті події, спогадами про ті відчуття, залишковим страхом, мокрим слідом від тодішнього шоку.

Весна 22 року була найдовшою весною в моєму житті. Вона почалася на вінницькому вокзалі, коли я без успіху намагався доєднатися до своєї колись рідної 59-ї бригади. Я їхав до Києва спустошений і розбитий, писав знайомим у надії прибитися до якоїсь впорядкованої зграї, у якої для мене є зброя і бутерброди, надзвонював до свого святошинського військкомату, листувався з журналістами і загалом випадковими людьми.

За кілька годин я стоятиму в холодній квартирі, дивитимусь втомлено у вікно на телевежу в той момент, коли в неї влучить російська ракета. За два дні ритиму навколо тієї вежі окопи. Матиму автомат і бутерброди. А далі - понесеться. Кількість подій та емоцій виснажуватиме, але дозволятиме почуватися живим і потрібним. Нескінченні переїзди, сотні нових людей довкола, їхні обличчя та характери тягтимуть мене в якесь нове життя, в якому буде радісно, гірко, незвично… Я багато писатиму, я багато слухатиму інших, іноді навіть сам розповідатиму. До літа, коли в мене діагностують депресію, я проживу кілька життів. Часом один день буде більш насиченим, ніж місяць до війни. Все це розіб'є мене так, що я потім довго вибиратимуся з емоційних прірв. Так до кінця і не виберуся.

Але та весна назавжди залишиться в моєму житті особливою. Весна, сповнена кольорів, запахів, слів, звуків. Тією весною я плакатиму стільки, скільки ніколи до чи після. І внутрішньої сили відчуватиму стільки, скільки вистачило б повноцінно жити не один рік.

До сірої армійської рутини ще кілька місяців. Попри війну, відчуття життя було максимальним. Звісно, все це через невідступну близькість смерті. Звісно, від невміння справлятися з емоціями. Звісно, від усвідомлення пи...ця, що відбувався довкола. Але як же сильно я все відчував! І поняття не мав, як керувати усім цим.

Минуло три роки, а я досі пам'ятаю чи не кожен день тієї весни. Весело було. Досі відхаркую.

Напевне, я більше не хочу в своєму житті нічого такого, не хочу оцього відчуття життя попри всюдність смерті. Не хочу межових емоцій. Але хочу рівноваги і спокою, які б робили мене врівноваженим і спокійним, а значить - щасливим. Але як розвідчувати ту весну-22? Як забути її? Як повернутися до налаштувань, сформованих звичайним довоєнним життям? Напевно, всі ми ставимо собі це питання. Нема відповіді.

Але як же хочеться дожити до тієї точки, коли скажеш: фух, все, нарешті! Всістися у крісло, подивитися на все згори й подумати: шлюз закрився, тепер працюємо з накопиченим, тепер працюємо з пам'яттю.

О dementia, o mores!

Оригінал