Рабство і дідівщина: як російська пропаганда творила міф Перемоги

Помпезні паради, гуляння, святкування - це не вшанування пам'яті десятків мільйонів полеглих під час Другої світової війни. Це моторошний шабаш на кістках, який щороку Росія і її керівництво відзначають дедалі пафосніше - з прицілом на те, щоб кожне прийдешнє покоління було готове скласти голови у черговій війні, яку розв'яже його кривава батьківщина. Але чому парадів не було впродовж 20 років після завершення війни?

У совєцькі часи надзвичайно популярними були анекдоти про Чапаєва з Петькою і Анкою та про армію. Не всі знають, що у КДБ був спеціальний відділ, який займався створенням та поширенням анекдотів із пропагандистським ідеологічним підтекстом. Саме у тому відділі у часи холодної війни був створений такий шедевр: "Сидить Рейган у себе у Америці і запускає ракети з ядерними боєголовками на Москву. При цьому він наспівує пісеньку "В травє сідєл кузнєчік", імітуючи одним пальцем гру на піаніно. У цей самий час Брежнєв запускає ракети у відповідь під пісню "Малая зємля", граючи на кнопках запуску акордами всіма десятьма пальцями". Анекдот мав демонструвати силу і переваги совєцької армії над американською. А прості люди, не замислюючись над змістом анекдоту, переказували його одне одному. За такі анекдоти нікого не карали, на відміну від тих анекдотів, що їх складав сам народ.

Армія у совєцькі часи була священною коровою, майже божественною силою, непереможною і всемогутньою, пупом землі та центром всесвіту у системі ідеологічної роботи, пропаганди та виховання молодого покоління "єдиного совецького народу". У РФ ситуація не змінилася, а ще більше загострилася та погіршилася (на їхню думку - покращилася). Тому є сенс згадувати і говорити, писати і висвітлювати все те із минулого, що дозволяє провести паралелі та пізнати ворога краще.

Знаючи, на що здатен солдат окупанта, що веде його зі зброєю та ненавистю до всього живого на чужу землю, можна краще передбачати його дії та швидше нейтралізувати виродка. Знання завжди ведуть до перемоги. А для читачів за кордоном це буде складовою системи руйнування російських міфів, у полоні яких до сьогодні живе дуже багато людей у світі. Як, до речі, і в Україні.

Уся робота системи диктатури компартії у Совецькому Союзі була спрямована на виховання раба і солдата. Причому солдати були привілейованою різновидністю рабів, що захищали московське рабське царство. Окрема частина армії, внутрішні війська, мала функцію охороняти владу від рабів. А діти привчалися до форми та марширування від початкової школи. Росія пішла у цій справі ще далі - там костюмовані військові паради проходять у дитячих садочках, а новонароджених немовлят одразу одягають якщо не в піксель, то у пілотку совєцького зразка. Щоб пам'ятали самі і батькам нагадували - діти в Росії приходять на світ не унікальними особистостями, а гарматним м'ясом.

У СРСР до 1991 року, а в мілітарній диктаторській Росії і нині, головні державні свята так чи інакше пов'язані з армією. Міфічний День перемоги у так званій Великій вітчизняній війні (перший акт про капітуляцію Німеччини був підписаний 7 травня), міфічний день жовтневого перевороту, названий пізніше революцією (це був початок червоного терору) та 23 лютого - день совєцької армії (зищітніков отєчества). За даними соцопитувань, ці червоні дні календаря у РФ набагато популярніші за Різдво та Великдень.

Усім відомо, що до 1965 року відзначати 9 травня було категорично заборонено. Виплати інвалідам у місяць були настільки мізерними, що за ті гроші можна було купити кілограм м'яса і три літри молока. Ветерани-неінваліди - жодної допомоги не отримували. А серед українців, що повернулися додому у 1945 році, половина мали поранення. Значна частина ветеранів мали контузії. При одній згадці про війну з її смертями, хворобами, насильством, "заградотрядами" та іншими проблемами - вони могли буквально вбити.

Ми тепер важко можемо уявити масштаби катастрофи. Але є статистика: пораненими з війни повернулося 46 250 000 осіб. Майже всі були з орденами та медалями. Серед них без обох рук 110 000, безногих 1 121 000, безруких і безногих, яких "найгуманніша соціалістична держава" прозвала "самоварами" - 850 942 чоловік. Значна частина із цих героїв опинилася на вулиці. У когось будинки були зруйновані, хтось не хотів бути тягарем для рідних, а когось - просто викинули. Бо кому потрібен зайвий рот? Тим більше, що в Україні 1946-1947 років був організований третій голодомор. Не таких масштабів як у 32-33 роках, та все ж.

Усі великі міста були буквально усіяні жебраками з медалями. У 1949 році в СРСР готувалися відзначити 70-ліття Сталіна. За особистим розпорядженням Жукова кілька місяців тривала операція з очищення міст від інвалідів, бо вони ганьбили звання ветерана і псували красиву пропагандистську картинку. Ночами енкаведисти вишукували їх по підвалах, закинути і розвалених будинках, збирали по вулицях і просто розстрілювали. Але вбивали на місці тільки найбільш буйних і геть безпомічних.

Інших вантажили у ешелони і відправляли в Сибір у совєцькі концтабори та інтернати, що підпорядковувалися тим самим спецслужбам. Найбільш відомим у системі таких інтернатів-таборів був Валаамський монастир. Інвалідів війни, у яких попередньо забрали солдатські книжки (паспорти) та присвоїли порядковий номер, тримали у нелюдських умовах, у приміщеннях без опалення, із вибитими вікнами і дверима. Нещасні "переможці" гинули там через 3-5 років.

Другий парад перемоги відбувся на Красній Площі уже після приходу до влади Леоніда Брежнєва, у 1965 році. Напевне, тому, що всі великі міста вже були "очищені" від інвалідів-жебраків із медалями, значна частина учасників боїв, яким у 45-му було 30-50 років і які пройшли усю війну - повмирала. А от тиловики та співробітники каральних органів, енкаведисти та партійні діячі, які медалями себе не обділяли, отримали друге дихання. Бо після смерті справжніх героїв героями ставали вони. І через двадцять років їх уже була більшість.

Відтоді й бере початок так зване "побєдобєсіє". На розкрутку та популяризацію 9 травня усередині Союзу та у світі йшли шалені гроші та максимум зусиль. І чим далі - тим більше людей стали вважати істинним твердження, що "вітчизняну" війну виграв Совєцький Союз, який повністю нівельовував роль союзників та маніпулював термінами. Бо у світі про "велику вітчизняну" чули тільки з уст російських пропагандистів. В Європі та США побутує термін - Друга Світова війна, яка закінчилася 2 вересня, а не 7 чи 9 травня 1945 року.

Зомбування населення всередині Союзу зайшло так глибоко, що українці, роль яких у тій війні уже російська пропаганда звела до мінімуму та ще й перетворила нашу націю на націю зрадників, ще зовсім недавно готові були їздити на травневі паради до Москви. Якщо розглядати День перемоги на тлі інших свят за ступенем важливості, то згідно з даними опитувань КМІС, ще у 2010 році "День перемоги" був одним із найважливіших свят, за популярністю (58%). Він поступався лише Різдву, Новому року та Великодню. Уже у 2023 році цей відсоток упав до десяти.

Але навіть тепер усі чоловіки віком 55+ часто із захватом говорять про совєцьку армію. І згадують вони не про перший рік служби, а про завершальний її етап. Та й то - ніколи не розповідають про свій власний досвід приниження та знущання у системі дідівщини. Усі ці розповіді, які я чув особисто, були правдивими - і водночас дуже далекими від правди. Бо відбувалася свідома підміна героїв далеких подій, така собі маніпуляція. Власний біль приписувався іншим, а чужі мужні вчинки - собі. Навіть від учителів наших шкіл ще два роки тому я чув, що у совєцькій армії було багато доброго. Чому? Їхня ж пропаганда на нас давно не впливає.

У російській армії система дідівщини процвітає. Тому солдати, які пройшли через приниження та побої і самі виявляли жорстокість щодо інших, легко пригадують свій досвід і виливають свою приховану до часу ненависть на всіх, хто потрапляє під руку. А 9 травня для кожного з них - це такий собі символічний день перемоги над власною пам'яттю. Тобто, уся нинішня пропаганда країни-терориста лягає на благодатний, підготовлений системою тоталітарної держави ґрунт.

Думаю, що через систему "дідівщини" пройшов колись і головний диктатор і терорист світу Путін. Саме тому він так прагне перемир'я саме на 9 травня, а на Різдво і Великдень миру не хотів - обстрілювали наші міста, наші садочки, школи та лікарні із посиленим завзяттям.

PS. Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародні ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Але представники армій 13 країн візьмуть цьогоріч участь у параді, а лідери 29 країн їдуть у Москву, аби потиснути криваву руку терориста і вбивці.

Gazeta.ua