Труднощі перекладу, або чому Україна досі не має Нобеля з літератури

Для тих, хто уважно стежить за врученням Нобелівки в царині літератури, цьогорічний лавреат Ласло Краснагоркаї не став сюрпризом. Автор має цілком заслужену славу серед поціновувачів високого письма, а його романи одразу ж перекладаються англійською й виходять у США. Чи не в цьому секрет популярності одних письменників і невидимості інших? Що зробила Україна для того, щоб нарешті наших літераторів "помітив" нобелівський комітет?

Угорський прозаїк Ласло Краснагоркаї отримав Нобелівську премію з літератури 2025 року.

Говорячи про цю найвідомішу у світі високу нагороду, неодноразово доводилося чути, що при визначенні кандидата комітет оцінює ще і політичну ситуацію в країні письменника, бо таким чином, тобто присуджуючи нагороду, світ висловлює підтримку конкретному народові. Мовляв, так було з багатьма, які потім рідко згадуються у літературному світі і їхні книги взагалі не видаються.

Та цьогоріч навряд чи ми можемо звинувачувати комітет у симпатіях до Угорщини. Адже сам лавреат у розмові з британським письменником Гарі Кунзру каже, що не може звикнути до брудної, гнилої війни, яка триває на українській землі, хоча до неї і почали звикати у світі. Краснагоркаї засуджує позицію Орбана, яка є "майже безпрецедентною в історії Угорщини". Він каже, що й уявити не міг, як угорське політичне керівництво обговорюватиме нейтралітет у питанні російської агресії: "Що мається на увазі під словами "Це внутрішня справа слов'ян"?! - як висловився прем'єрміністр Угорщини?! Як це може бути внутрішня справа, коли вбивають людей? І це каже лідер країни - країни, яка зазнавала постійних вторгнень протягом своєї історії. Серед інших, вторгнень з боку росіян. І ці росіяни - ті самі росіяни". Кінець цитати.

Серед цьогорічних претендентів на Нобеля були більш ніж достойні, надзвичайно потужні і знані в світі Стівен Кінг та Харукі Муракамі. Знані вони і у нас - кількість книг та тиражі обох авторів вищі, ніж у багатьох вітчизняних літераторів. Я обожнюю обох цих письменників і був би радий, якби хтось із них став цьогорічним лауреатом.

А хто такий Ласло Краснагоркаї? 99% українських професійних читачів про такого і не чули. Я не читав жодної його книжки, як і більшість українців. Та і як прочитаєш? Адже угорською мовою не володіємо, а перекладів у нас катма. Треба дуже постаратися, аби знайти переклад його есеїв зі збірки "Світ іде" Олександра Вешелені. Також Вешелені переклав роман "Меланхолія опору", що має вийти у видавництві "Комора". Оце і все.

Звісно, стосунки України з урядом Орбана не сприяють тому, аби книги угорських письменників у нас активно перекладалися. Але недоброзичливо до нас налаштований тільки Орбан і геть невелика частина суспільства. І наше завдання, зокрема й місія літератури, та і культури загалом - зробити так, аби та частина принаймні не збільшувалася. Закони війни, яку веде Україна, диктують свої умови.

Ми заборонили у себе кілька угорських видань, які ретранслювали на нашу територію меседжі нашого ворога Росії угорською мовою. У відповідь Орбан заборонив в Угорщині низку українських інформаційних видань, зокрема і "Закарпаття.онлайн". А ці видання ніякої загрози для мадярського народу не несуть, навпаки - подають правдиву інформацію про війну, попереджають сусідів про небезпеку з боку агресивної та ненаситної Московії. Все це, плюс заяви Орбана про неготовність України до вступу в ЄС, плюс мадярські дрони над Закарпаттям посилюють ескалацію міждержавної обстановки. Література ж мала би її послаблювати та нормалізувати.

На жаль, багато угорських письменників, які народилися у Закарпатті, уже виїхали чи планують виїхати в Угорщину. Так, знаний колись, за часів Совєцького Союзу, Ласло Балла став одним із найупізнаваніших письменників наших сусідів і отримав там за свої твори найвищу державну премію. Те саме сталося із Кароєм Балла - той теж став лауреатом найпрестижніших угорських премій.

Ще кілька письменників із Закарпаття покинули Україну та оселилися в Будапешті. Ті, хто залишився - питаннями перекладу ні з угорської на українську, ні з української на угорську не цікавляться. А перекладачі, що займалися перекладами у нашій Спілці письменників, уже повмирали. Знана колись закарпатська школа перекладу зникла з літературної мапи. А чому це сталося? Бо координувала перекладацьку діяльність, стимулювала її та робила рейтинг творів, вартих уваги українських читачів Національна спілка письменників України, а її держава перестала підтримувати взагалі.

Тепер видавництва самі вирішують, кого перекладати і видавати, орієнтуючись переважно на бізнесову вигоду. А ще підтримує фінансово таку діяльність Інститут української книги, що кілька років тому почав активно працювати і в цьому напрямку. Та я вважаю, що НСПУ у цьому ланцюжку була б не зайвою ланкою, а, навпаки - робила би свій внесок у справу популяризації іноземної літератури та через канали культурної дипломатії покращувала би стосунки між країнами, зокрема і в бік потепління стосунків між Україною та Угорщиною. Тоді б ми могли вільно читати книги найвідоміших світових письменників, у першу чергу - сусідів, вчасно. Та, як казав класик української риторики, маємо те, що маємо. А маємо геть мало… Читати твори нових Нобелівських лауреатів будемо через певний час, якщо не через кілька років, після їхнього нагородження.

Та повернемося до цьогорічного лауреата. Ласло Краснагоркаї - відомий угорський романіст, сценарист, Букерівський, а тепер ще й Нобелівський лауреат. Письменник, який наразі проживає в Берліні, відомий своїми постмодерністськими та меланхолійними романами, що майже одразу після виходу на батьківщині перекладаються англійською та виходять у США. Його перекладачі Джордж Сіртеш і Оттла Мульцет працюють дуже оперативно та ефективно. Саме завдяки їхнім зусиллям Ласло став першим угорським письменником, який отримав американську премію за найкращу перекладену книжку (Best Translated Book Award). І отримав він її двічі - у 2013 та 2014 роках.

Найбільш відомими романами Краснагоркаї є "Меланхолія опору" (1989), "Війна і війна" (1999), "Сейобо, там, нижче" (2008), "Повернення додому барона Венкгайма" (2016), "Основа для палацу" (2018). Також автор тісно співпрацює з майстром авторського кіно Белою Тарром. Результатом їхньої роботи стали фільми про крах соціалізму, про апокаліпсис та про музику: "Сатанинське танго", "Гармонії Веркмайстера", "Туринський кінь". До речі, про письменника кажуть, що він є "сучасним угорським майстром апокаліпсису".

Своїми літературними батьками Ласло Краснагоркаї вважає свого друга Аллена Ґінзберґа, Франца Кафку та нашого Миколу Гоголя. "Краса існує. Вона перебуває за межею, де ми мусимо зупинятися; ми не здатні піти далі, осягнути й доторкнутися до межі, можемо лише визнати, що там, удалині, справді щось існує. Краса - це конструкція, складне творіння надії та вищого порядку", - каже Ласло. А ще він стверджує: "Апокаліпсис відбувається просто зараз".

Твори Ласло Краснагоркаї - це література високої полиці. Його проза багата на філософські роздуми, дуже поетична і вишукана, повна похмурості та текстових лабіринтів, які заманюють читача в безвихідь. У нас дуже часто критикують Оксану Забужко, зокрема і Андрій Кокотюха, за надмірно довгі речення і нечитабельні чи важкочитабельні тексти. А Ласло пише теж довгими реченнями, і тут йому нема рівних у світі. Роман "Гершт 07769" - це одне-єдине речення, безмежно довге та геть заплутане. Автор не любить ставити крапку взагалі. Каже, що вона належить Богові.

А в питанні українського Нобеля ми можемо поставити хіба три крапки…

Gazeta.ua