Що не так із Закарпаттям? Мобілізація як помста і покарання

Підробка та знищення доказів, неправомірне звільнення зі служби, затримання й побої адвоката, викрадення людини групою невідомих у балаклавах. Гадаєте, це опис дій бандитського угруповання? Аж ніяк. Це дії працівників закарпатського ТЦК та поліції. Ветеран ти чи інвалід, який зазнав поранення на російсько-українській війні - цю банду таке не зупинить. Що відбувається?

Я почав працювати над зовсім іншим матеріалом, але виникла нагальна потреба повернутися до теми, якої я торкнувся у попередній публікації. Маю на увазі "мобілізація як покарання". Досліджуючи ситуацію з призовом відомого журналіста Олега Диби, борця із незаконною забудовою вітряками високогір'я Карпат, якого силою схопили на вулиці і доправили в Закарпатський обласний ТЦК, а звідти на полігон. Вивчаючи ситуацію з переслідуванням та призовом інших правдолюбців та борців за справедливість, я дійшов висновку, що справа стосується не тільки Закарпаття і вона є надто серйозною, щоб про неї мовчати.

Мало того, ситуація є загрозливою для демократії в Україні та громадянського суспільства як такого. Як приклад того, що це стосується всієї держави, можемо згадати справу Руслана Магамедрасулова, що набула суспільного розголосу. Керівникові детективів НАБУ, що документував друга Зеленського - Міндіча, білими нитками шиють статтю, фальсифікують докази, аби дискредитувати не тільки його, але і все НАБУ.

Інструментами тиску, компрометування чесних працівників, розправи над неугодними в Закарпатті стали ОТЦК та поліція, які працюють у парі. А деякі журналісти це схвалюють. Така собі зашифрована безособова сторінка на ФБ "Журналістика Закарпаття" після публікації про Олега Дибу почала писати дивні речі, виправдовуючи працівників ТЦК та звинувачуючи у всьому, що відбулося, самого Олега. Бо він колись десь у минулому столітті повівся не так і когось образив. Це мені нагадало совкові наративи про дівчат у коротких сукнях. Мовляв, якщо її зґвалтували - сама винна.

Дослідження теми вивело на інформацію, яка мене вразила. Іван Белецький працював у поліції. Дільничний інспектор, про якого в Ужгороді можна почути тільки добрі слова. Принциповий, справедливий, ввічливий, доброзичливий, який ніколи не взяв копійку за те, щоб уладнати справу. Винен - відповідай по закону. І ось такого працівника звільнили з посади і вигнали з поліції. Виявляється - це розправа за те, що допоміг відстояти гідність ветерана, інваліда російсько-української війни. Обласне ТЦК у цій розправі зіграло не останню роль. Та про все по порядку.

Разом із військовими ТЦК того дня патрулювала працівниця поліції. На вулиці обласного центру військові зупинили чоловіка і попросили російською мовою показати документи. Чоловік, а це був Олександр Усенко, одразу обурився. Мова ворога його виводить із рівноваги - виявилося, що він ветеран війни, який зазнав поранення і став інвалідом. Попри це, працівники ТЦК почали ображати чоловіка і звинувачувати його в тому, що він купив інвалідність. Словесну перепалку зняла на боді-камеру працівниця поліції - це її обов'язок.

Коли градус конфлікту трохи знизився, Олександр почав вимагати вибачення. Та військові залишили його і поїхали. А принциповий ветеран пішов у ТЦК до керівництва і розповів про конфлікт. Його вимогою було публічне вибачення. Формально керівництво вибачилося, та Олександр хотів почути вибачення тих, хто його образив і принизив. Військові ж подали керівництву свою версію події. Мовляв п'яний чоловік образив їх. Єдиним доказом правди був запис із боді-камери поліцейської.

Цю подію можна було б потрактувати як одиничне непорозуміння. Але подальший її розвиток доводить, що це система, і вона контролюється зверху. У Закарпатті вибудовується чітка структура силових органів, які мають бути одностайними у виконанні наказів - навіть тоді, коли вони йдуть у розріз із законом. Причому структура має бути закритою настільки, щоб жодна інформація не мала шансів вийти за її межі.

Заступник керівника Ужгородського РУПу Віталій Німець запросив відео з боді-камери поліцейської, що чергувала з працівниками ТЦК. І це треба було зробити негайно. Оскільки та була ще в наряді, то перезняла все з камери на телефон і виконала наказ. Та, відчувши, що тут щось не так, вона ще і переслала знятий матеріал Іванові Белецькому, що тісно контактував із ветеранами. На вимогу Усенка той передав відео і йому - усе законно. Саме це дало можливість відстояти гідність ветерана та відкинути брехливу версію військових. Та механізм злочинної співпраці ТЦК і поліції вже був запущений.

Заступник керівника поліції видалив запис із боді-камери підлеглої - знищив докази. А, оскільки вона вже передала запис Белецькому і зізналася в цьому, то дуже швидко знайшли причину звільнити жінку з роботи. На Івана Белецького тут же відправили інспекцію, яка підстав для звільнення його з роботи не знайшла. Тоді керівництво поліції створило фейкову сторінку на ФБ і опублікувало там відео із боді-камери поліцейської. Відео мав, крім Олександа та Івана, які точно не мали причини публікувати відео, тільки Віталій Німець. Саме він через кілька хвилин після публікації відео на фейковій сторінці виявив його і пришив до справи, звинувативши Белецького у тому, що матеріал став доступним громадськості. Це стало причиною звільнення дільничного із роботи.

Чесний чоловік подав заяву до суду. Адвокат Белецького мав законну відстрочку і збирався відстоювати інтереси підзахисного. Та напередодні засідання суду чоловіка забирають у ТЦК, позбавляють відстрочки та мобілізують. Усе це відбувається із застосуванням фізичної сили, у результаті чого адвокатові зламали ребро. Він подав заяву в суд, та заяву не прийняли, бо заявника вже відправили на фронт.

Іван Белецький записав відеозвернення і опублікував у себе на сторінці у Фейсбуці. Він пояснив ситуацію і висловив припущення, що його теж невдовзі мобілізують. Але того, що сталося, не міг передбачити ніхто.

25 серпня 2025 року серед білого дня вісім молодиків у балаклавах схопили Івана Белецького, заламали руки, запакували у позашляховик і кудись відвезли. Свідком цього стала відома закарпатська співачка Мирослава Копинець, яка самотужки намагалася захистити чоловіка. Та її відштовхували, тримали, заламували руки та били по руках.

Останній запис Белецького на ФБ ось такий, цитую повністю: "На жаль, ми живемо в страшній реальності, де при потребі для вашої вини зліплять будь які докази. Проникнуть без ухвали у ваше приватне життя, розкладуть камери, змонтують з окремих слів речення, зламають через провайдера інтернет адресу, підкинуть предмети. Прірва…". Чоловік перебуває в небезпеці. Те, що це розправа, сумніву не викликає.

Створення ТЦК в Україні співпадає по часу з розмінуванням Чонгара - напередодні повномасштабного вторгнення. Відтоді в країні відбулося дуже багато змін. Наприклад, коли вранці 25 лютого 2022 року я прийшов у Івано-Франківський військомат, то переді мною у черзі стояло близько двох сотень добровольців. За годину позаду вишикувалося ще близько сотні. Чоловіки прагнули захищати Батьківщину, бо це наш обов'язок.

Тоді ми ще не знали, що прийшли не у військомат, а в ТЦК. Я не думаю, що від зміни назви чоловіки відвернулися від одного із основних обов'язків. Змінилося щось усередині структури. Змінилося настільки, що вже через рік і п'ять місяців, 17 серпня 2023 року, президент України затвердив рішення Ради національної безпеки та оборони України про звільнення всіх керівників обласних ТЦК у країні у зв'язку з корупційною складовою, що розрослася, як метастази.

Нові керівники обрали іншу практику - насилля, приниження, образа гідності, побиття та розправи із патріотами України… Іншими словами, ТЦК спільно з поліцією перетворили захист України на покарання. Саме тому, якщо десь і з'явиться якийсь доброволець, то він воліє мати справу з військовою частиною, уникаючи контактів із ТЦК.

Кілька днів інформації про Івана Белецького не було взагалі. Поліція мовчала теж. На сторінці колишнього дільничного жодної публікації. Але поступово від очевидців та від дружини Івана Ірини Пацкан ми дізналися наступне. Викрадачі Белецького, люди в масках, балаклавах та військовій формі без розпізнавальних знаків - виявилися працівниками поліції та ТЦК. Івана відвезли в один із районних терцентрів, де він пройшов медкомісію, яка визнала його придатним до проходження військової служби. Попри те, що чоловік нещодавно переніс операцію на руці: йому видалили суглоб. Іван Белецький сам є ветераном російсько-української війни. Та в обласному ТЦК офіційно заявили, що він перебував у розшуку і не поновив облікові дані. Подвійні стандарти? Так. Знущання? Свавілля? Беззаконня? Тисячу разів - так. Але чи це справедливо щодо наших ветеранів? Питання риторичне.

Gazeta.ua