Багатовекторність Орбана - просто дуже потрібні гроші?

Шантажувати ЄС, перебуваючи членом цього об'єднання, підморгувати Китаю і водночас зустрічатися з Трампом, послідовно відстоювати інтереси Росії і говорити про мир. Чи не забагато для однієї людини? Навіщо Орбану вся ця метушня?

Угорський прем'єр Віктор Орбан став одним із найбільш помітних політичних персонажів Європи у липні. Угорщина перебрала головування в ЄС, і багаторічний прем'єр країни та лідер партії FIDESZ вирішив продемонструвати власні спроможності. Які, щоправда, виявилися далекими від ідеальних

МИРОТВОРЕЦЬ БЕЗ ПЛАНУ

Буде помилкою говорити про візити Віктора Орбана до Києва, Москви та Пекіна у першій декаді липня без згадки про його заокеанський візит, причому не лише у контексті участі у Вашингтонському саміті НАТО. Питання не лише в тому, що перемовини не дали результатів, а й у тому, що угорський прем'єр після євроатлантичної зустрічі відвідав Дональда Трампа у Маро Лаго. Його попередні та подальші заяви демонструють особливий характер відносин двох популістів зі стажем.

Сьогодні вже зрозуміло, що Орбан побував у Києві на самому початку головування Угорщини в ЄС (1-2 липня), щоб мати моральне право наступним пунктом свого маршруту визначити Москву, буквально того ж тижня. Хоча він формально прозвітувався про наслідки використання практики човникової дипломатії перед лідерами країн ЄС, відповідний мандат діяти від імені найбільшого у світі об'єднання прав, свобод та можливостей у Орбана не було. Він, як видається, скористався перехідним періодом, який виник після виборів до Європарламенту у червні: повноваження головного дипломата ЄС Жозепа Борреля закінчуються, а його наступниці Каї Каллас ще не розпочалися (це станеться аж у грудні 2024 року). Тому Орбан використав власний формальний статус прем'єра головуючої у Європейському Союзі країни, викликавши обурення колег із ЄС.

Його бліц-візит до Пекіна насправді не міг завершитися серйозним дипломатичним проривом без наявності детального плану. Голова КНР Сі Цзиньпін відвідував Угорщину під час свого травневого європейського турне з державним візитом, і Віктор Орбан зустрічав китайського партнера в аеропорту. Але мова тоді йшла насамперед про економіку, політично Угорщина залишається членом НАТО та Європейського Союзу. Тут варто підкреслити, що Орбан добре усвідомлює страхи Брюсселя перед можливим виходом Угорщини зі складу ЄС та вправно на цьому спекулює. Нескладно здогадатися, що гіпотетичний #HunExit означатиме посилення російського та китайського впливу у самому центрі Європи.

РЕЦИДИВ "ТРАВМИ ТРІАНОНУ"

Наприкінці липня Орбан видав низку заяв на території Румунії, у Трансильванії, де значна частина мешканців має угорське коріння. Там традиційно проходить літній табір прихильників партії FIDESZ, що вартує уваги, адже законодавство Угорщини дозволяє брати участь у парламентських виборах закордонним угорцям. Це є відлунням та певною компенсацією "травми Тріанону" - стану угорської політики, спровокованого підписанням мирного договору у 1920 році, після завершення Першої світової війни. Країни Антанти дещо затягнули цей процес через активність комуністів в Угорщині, очевидно, це підштовхнуло до енергійного створення нових кордонів у Європі. Під час цього процесу ¾ угорських земель відійшли сусідам: Румунії, Чехословаччині (зараз вони у складі Словаччини та українського Закарпаття), Королівству сербів, хорватів та словенців (сьогодні це територія Сербії). Ця геополітична травма спричинила зближення режиму Горті з Гітлером під час Другої світової війни, її рецидив розпочався після розпаду соціалістичного табору та почав буяти за прем'єрства Орбана.

Угорський прем'єр розповів своїм прихильникам про занепад Європи (нагадаю, що євроскептичні погляди є цілком можливими навіть для лідерів країн, що входять до ЄС та НАТО) та висловив акцентовану надію на перемогу Дональда Трампа під час президентської кампанії у США. Він назвав шкідливими санкції проти Росії та наголосив, що мир до російсько-української війни можна принести виключно ззовні.

Резонансний випад Орбана проти Польщі, швидше за все, викликаний ліберальними поглядами прем'єра Туска, хоча теплі відносини між Орбаном та партією "Право і справедливість" Ярослава Качинського завершилися з початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. У Варшаві тим часом обурені тим, що через угорську позицію бюджет Польщі не може розраховувати на компенсацію коштів, виділених на допомогу Україні. Але у Віктора Орбана нещодавно з'явився новий ситуативний союзник - словацький прем'єр Роберт Фіцо, який поступово приходить до тями після замаху на нього.

У цьому контексті нещодавня відмова України прокачувати нафту російської компанії LUKOIL нафтопроводом "Дружба" до Угорщини та Словаччини нагадує удар під дих Орбану (і Фіцо теж). На другий план відходить навіть той факт, що цей транзит українською територією тривав і після широкомасштабного вторгнення Росії. До речі, коли ЄС запроваджував санкції проти російської нафти, Угорщина та Словаччина обумовили їх підтримку виключенням для себе через повну відсутність морських портів. Європейська Комісія попри дуетне угорсько-словацьке обурення не побачила у діях України порушень положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Відзначимо, що у Братислави в діалозі з Києвом є аргумент у вигляді постачання військової техніки, виконання замовлень на підприємствах оборонно-промислового комплексу, зрештою, аварійної допомоги поставками електроенергії. Всім цим Угорщина похвалилися не може - навпаки, у пасиві Будапешта неодноразові прагнення вставляти палиці в колеса під час надання Україні різних форм допомоги та торпедування старту переговорів про вступ нашої держави до ЄС.

ПРОСТО ДУЖЕ ПОТРІБНІ ГРОШІ

Ситуація видається парадоксальною. З одного боку, Орбан створив у Європейському парламенті союз з "Національним об'єднанням" Марин Лє Пен, партією ANO екс-прем'єра Чехії Андрея Бабіша та низкою дрібніших євроскептичних політичних сил. У політичній групі "Патріоти Європи" об'єдналися понад 80 європарламентаріїв, що складає понад 10% від депутатського корпусу Європарламенту. Їхній голос, очевидно, звучатиме доволі гучно, проте лідером групи стане нова зірка "Національного об'єднання" Жордан Барделла, якому результати дочасних виборів до французьких Національних зборів не дозволили стати прем'єром Франції.

Орбан залишається "на господарстві" в Угорщині, але і там не все іде гладко: у спину колишньому однопартійцю дихає Петер Мадяр, який створив партію Tisza, що продемонструвала хороші результати на виборах до Європарламенту. Політична інтуїція Орбана, якого цілком можна назвати вправним political animal, підказує, що протидіяти опоненту можна лише за рахунок фінансових вливань в економіку, які зможуть підвищити рівень життя з прицілом на весну 2026 року, коли в Угорщині пройдуть парламентські вибори. Запозичення угорським урядом у китайських банків 1 мільярду євро, про яке написала Politico, виглядає тривожним дзвіночком. І добре пояснює роздратованість офіційного Будапешта припиненням постачання нафти через Україну. Потенційне зростання цін на пальне може завдати потужного удару по популярності Орбана, яка все ще залишається високою.

Тому, власне, він обрав одразу кілька векторів пошуку коштів. З Китаєм - у справі виробництва літій-іонних батарей та просування китайських електромобілів до ЄС, з Росією - продовження побудови АЕС "Пакш" та демонстрації політичної підтримки ініціатив Кремля. Не полишає надії Орбан отримати і 20 мільярдів євро, заморожених Європейською Комісією через проблем з демократією у країні. І це означає, що амплітуда зовнішньополітичних коливань та гучність заяв політика, який починав як антикомуніст та соросівський стипендіат, буде лише зростати. Його активізація поступово стає тестом для ЄС на спроможність захищати власні цінності, і для Орбана це може бути небезпечним.