Театральна мапа. На виставу замість супермаркету

Якщо подумки уявити собі театральну мапу міста й трішки відійти від пересиченого театрами центру, то зустрітися із прекрасним можна по обидва береги Дніпра

Поки одні театри бавляться у "топографічну загадковість", інші прямим текстом вказують на своє розміщення. Більшість прикладів збирав по Києву, проте й про регіони пам'ятаю.

Якщо подумки уявити собі театральну мапу міста й трішки відійти від пересиченого театрами центру, то зустрітися із прекрасним можна по обидва береги Дніпра. Прикладом, Театр на Лівому березі фасадними афішами вітає та запрошує на свої вистави кожного, хто дивиться у віконце метро, проїжджаючи відрізок між станціями Дарниця та Лівобережна. Також фасад примітний й з інших локацій лівобережної транспортної розв'язки. А до театру є чим заманювати не тільки пересічного мешканця району, а й вибагливих театралів найвищої надивленості, які із готовністю долають відстані заради нової прем'єри. На сцені театру уживаються як найсвіжіші постановки ("Намалюй мені літак" за новелою Еріка-Емманюеля Шмітта від Михайла Урицького) із легендарними багаторічними, та навіть 20-річними – саме стільки не сходить зі сцени історичний анекдот "Корсиканка" Іржі Губача від Олексія Лісовця із Олесею Жураківською у головній ролі.

Чітку геолокацію має й Театр на Подолі, новий корпус якого органічно вписався у вигини Андріївського узвозу. Й хоча на цій туристично-магнітній вулиці цей театр зовсім не на самоті, широко знаним став саме він, до того й не лише серед театралів. Прикро це визнавати, але популярність театральна в основному є або наслідком комерційного успіху, або банального гучного скандалу. Саме через пікети та мегатони згадок у медіа навіть гості столиці завертали на Андріївський узвіз не просто так, а щоб побачити на власні очі те, через що більшість так розпинало. На жаль, свіжий кейс із вандальною спробою знищення сучасної скульптури у Стрийському парку Львові говорить про занизький загальний рівень культурного розвитку в країні. А щодо мистецького шару – то він максимально неоднорідний. Й там потрібен окремий навігатор, щоб не вступити в щось малопрофесійне з числа репертуарного доробку. З традиційного театру можна звернути увагу на виставу "Сірі бджоли" за Андрієм Курковим – остання постановка засновника театру Віталія Малахова; з актуального переосмисленого – "Зойчина квартира" за Михайлом Булгаковим у версії Максима Голенка; ну а для просунутого глядача "Колискова для лисиці, яку ще ніхто не бачив" – робота литовської мисткині Андри Каваляускайте, яка змогла зняти "закляття" з найсучаснішої театральної техніки, яка зрештою запрацювала на задум режисерки.

Закарбував назвою своє територіальне місцеположення й Театр на Печерську. Театральні "сторожили" ще можуть пам'ятати підвальне приміщення цього театру на вулиці Шовковичній, буквально в двох кроках від Верховної Ради. Але, схоже, культурна інституція була не найзатребуванішою у такому наближенні до уряду, тому театр переїхав спершу на вулицю імені театрального реформатора Немировича-Данченка, а згодом ще раз змінив адресу вже без переїзду – вулиці повернули історичну назву, й тепер Театр на Печерську на вулиці Мала Шияновська – піша доступність від метро Печерська. У мистецькому просторі вартувало б обирати з репертуару вистави більш раннього періоду (навіть попри те, що прем'єрні дати в афішах не зазначено). Прикладом таким є чуттєва постановка "SALIDA CRUZADA 8 кроків танго" Олени Лазович або "Розпусник" за Еріком-Емманюелем Шміттом від Олександра Крижанівського.

"Дивний замок" на Єреванській після ребрендингу максимально уточнив своє розміщення. Камерний простір став Театром на СОЛОм'янці – й мешканці Чоколівки відкрили для себе світ театру на відстані районного супермаркету, куди заходять як до гарних знайомих, розуміють, що твої запити чують, й в афіші з'являються не самі лише вистави, а й низка проєктів на запити громади. Репертуарний лист перебуває у процесі напрацювання, хоча вже заради вистави "Тіло. Щоденник" за щоденниками тілесності українців у стані війни від режисерки Поліни Коробейник вартує не лише пройтись до театру по району, а й подолати набагато дальші відстані.

За аналогічним принципом неймінгу утворена назва Театру на Михайлівській – структурної одиниці Центру мистецтв "Новий український театр". Дитячий напрям забезпечує театр "Сонечко", а переглядати вистави вечірнього репертуару батьки поверталися ввечері до того самого будинку. Тому так й говорили: "Йдемо до театру на Михайлівській". Власники це відмітили й допомогли розмовний варіант перетворити на повноцінний театральний бренд. Матеріал в афіші здебільшого гостроактуальний, подібно виставі "Еклери на мільйон" за п'єсою Марини Смілянець або "Собачий вальс" за п'єсою Юрія Васюка. Окремий напрям – перевідкриття класиків – "Олеся" Марка Кропивницького перетворилася на "Химери юної панянки" – назва трансформується, а проблематика лише підсилюється від усвідомлення, як про нас сьогоднішніх писали понад сторіччя тому. Режисером згаданих вистав театру є засновник та художній керівник Віталій Кіно.

Театри юного глядача є в багатьох містах. Київська особливість – його розташування на чарівній липовій алеї, звідки й особливість в назві – Театр на Липках. Попередні 30 років театр був під одноосібним керуванням незмінного худкера. Навіть спроба конкурсного протистояння розглядалося як святотацтво. Зміни прийшли 2021-го, а з наслідками неможливості гідно піти з посади, театр стикається й донині. Водночас театр живе інтенсивним життям, випускає прем'єри, які не просто забавляють, але й ставлять непересічні питання, зокрема й для юного глядача. Дві найсвіжіші прем'єри від режисерки Катерини Чепури – "Лис Микита" за казками Івана Франка та "Medealand" – версія античного міфу про Медею від драматургині Сари Стрідсберг.

У цьому ряді дещо випадає з концепції театр "Золоті ворота", який на станції метро "Золоті ворота" годі й шукати – не вийде, до того ще й до початку вистави запізнитеся. Хоча подібної помилки припускають ті, хто тільки знайомиться з цим затишним та прогресивним камерним театром. Й з заброньованим квиточком на свіжу прем'єру (а новий сезон театр відкрив виставою "Кортес") прямують на вул. Шовковичну. "Золоті ворота" – один з тих театрів, для походу в який можна не дуже витрачати час на вивчення анотацій до вистав – достатньо визначитися з власним театральним днем та встрибувати в ту виставу, яка на нього припадає. Хоча, дотримуючись формату, варто й декілька назв зазначити. Це й "Королева краси" за Мартіном Мак-Доною від Максима Голенка, й "Тату, ти мене любив?" Дмитра Богославського від Стаса Жиркова, й "Украдене щастя" Івана Франка від Івана Уривського – і це лише назві з афіші поточного вересня.

А що в регіонах?

На Житомирщині за аналогічною формулою називається Бердичівський музично-драматичний театр на Європейській – йдеться про міську вулицю Європейська, де у номері 21 міститься сам театр. В самому центрі Житомира – народний "Театр на Новому Бульварі" за відповідною адресою.

До історичних назв відсилає полтавський народний театр "На Павленках" – так називалося колишнє село поблизу міста. До розмовних назв вдаються харків'яни – камерний "Театр на Жуках" вказує на північну частину міста, в районі селища Жуковського, яке між місцевим "Жуками" й іменуються.

Актори кам'янець-подільського студентського театру-студії "На Зарванській", окрім репертуарних вистав, долучаються й до костюмованих історичних перформансів, які стартують від вулички Зарванської, що в самому в історичному серці міста.

А ось одеський "Театр на Чайній", який свої перші сім років існування направду розташовувався в будівлі старої фабрики з розфасування чаю на вулиці Карантинній, на сьогодні передислокувався, й тепер грає вистави в Палаці студентів на вул. Маразліївській. Проте зв'язок із місцем започаткування продовжують тримати через традиційні чаювання по перегляду вистав.

Й це лише про існуючі театри. Адже вже вереснем проанонсовано запуск нових театральних локацій. Тілесно орієнтований "Тотеатр" отримує прописку на Подолі (в районі метро Контрактова площа), а від 16 вересня новий театр матиме район Троєщина. Й називатиметься він відповідно – "Театр на Троєщині" (в двох хвилинах від ТЦ "Район", на вулиці Градинській). Обидві мистецькі осередки наразі у стані ремонтно-підготовчих робіт та у передчуття зустрічі із глядачами прилеглих територій та гостей з усіх усюд. Й про нові театральні відкриття, звісно, буде окремо.

Цілком можливо, що прискіпливий читач зможе додати й свою топографічну театральну назву – зробити це можна в коментарях. Проте зауважу, що театри, які містять в назві інші ознаки – "просто неба", "на перехресті", або загадкову нумерологію – предмет окремого дослідження.

Спеціально для Gazeta.ua