Димова завіса. Війна ніколи не була пов'язана з НАТО

Альянс не загрожує безпеці РФ, але загрожує російській зовнішній політиці

Швеція готова стати 32-м членом Альянсу, і Росію, схоже, це не турбує. Момент прориву для шведів настав перед самітом НАТО минулого тижня у Вільнюсі, коли президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган погодився покласти край багатомісячному протистоянню і підтримати заявку скандинавської країни на вступ, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Реакція Росії на майбутній вступ Швеції в НАТО була, м'яко кажучи, стриманою – глава МЗС Сергій Лавров обмежився обіцянками "відповідних дій", а речник Кремля Дмитро Пєсков попередив про невказані "негативні наслідки".

Ця явна відсутність занепокоєння відображає позицію Кремля щодо членства Фінляндії в НАТО, яке було підтверджено у квітні. У цьому випадку Росія також применшила значення цієї новини, взявши на себе розпливчасті зобов'язання щодо зміцнення своєї власної військової присутності у регіоні.

Дійсно, за 14 місяців, що минули відтоді, як дві скандинавські країни вперше оголосили про свій намір вступити в НАТО, Москва майже нічого не зробила, щоб заперечити чи перешкодити цьому процесу, незважаючи на те, що має широкий набір військових, кібернетичних, економічних, інформаційних та дипломатичних інструментів. Якби Володимир Путін щиро вважав, що Альянс загрожує безпеці РФ, він принаймні збільшив би російську військову присутність біля фінського кордону. Натомість, як повідомляється, Росія скоротила розгортання військ у регіоні приблизно на 80%. Це явно не дії нації, яка перебуває в облозі.

Надзвичайно спокійна реакція Росії на вступ в НАТО Фінляндії та Швеції різко контрастує з істерією щодо набагато менш суттєвих зв'язків України з Альянсом. Протягом кількох місяців, що передували повномасштабному вторгненню в лютому 2022 року, Путін та інші кремлівські лідери заявили світові, що ескалація кризи спричинена роками провокаційного розширення НАТО, і попередили, що поглиблення зв'язків між Альянсом та Україною є "червоною лінією". Але насправді Україна на початку 2022 року навіть віддалено не була близькою до вступу. Далекий від того, щоб дати Києву перспективи членства, Альянс не раз ухилявся від прохань України про План дій щодо членства (ПДЧ). Він відмовлявся дати навіть чіткий сигнал щодо майбутнього вступу напередодні вторгнення Росії.

Зрештою, хоча теоретична майбутня присутність НАТО на території України може створити низку серйозних проблем для військових планувальників у Москві, недавнє приєднання Фінляндії вже подвоїло довжину спільного кордону Росії з Альянсом за одну ніч. Членство Швеції, можливо, матиме ще більше значення для Росії, перетворивши Балтійське море на озеро НАТО. Якщо Росія так явно не дбає про ці цілком реальні військові виклики, то чому Путін був готовий розв'язати найбільшу європейську війну з часів Другої світової війни через набагато віддаленішу перспективу членства України?

З дій Путіна видно, що він чудово розуміє, що НАТО ніколи не нападе на Росію. Це не має дивувати. Справді, вся ідея про вторгнення Альянсу в Росію визнається абсурдною всім, крім остаточно зомбованих.

Це не означає, що заперечення Росії проти розширення НАТО після 1991 року є абсолютно нещирими. Навпаки, присутність Альянсу в колишньому "Східному блоці", яка збільшувалася, за останні 30 років, можливо, є головним джерелом геополітичної гіркоти і обурення в російському істеблішменті. Однак важливо уточнити, що це обурення не має нічого спільного з законними міркуваннями безпеки.

НАТО не загрожує безпеці Росії. Альянс загрожує російській зовнішній політиці, тому що не дозволяє РФ залякувати своїх сусідів.

Ніщо з цього не завадило Путіну використати проблему НАТО як димову завісу для своїх імперських амбіцій. Протягом багатьох років він вміло використовував антизахідні настрої та поширену міжнародну недовіру до зовнішньої політики США, щоб відвернути увагу від актів міжнародної агресії Росії. Ця тактика виявилася напрочуд успішною. За 17 місяців, що минули з того часу, як російські війська розпочали повномасштабне вторгнення в Україну, широке коло вчених, оглядачів та політиків у світі підтримали Путіна, звинувачуючи НАТО у провокуванні війни. Вони продовжують це робити, навіть незважаючи на те, що сам Путін порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя XVIII століття Петра I.

Той факт, що так багато відомих діячів надалі готові прийняти нечесний наратив Росії про НАТО, свідчить про фундаментальні помилки щодо ролі Альянсу і природи його розширення після закінчення холодної війни. Критики зазвичай зображують НАТО як експансіоністську військову організацію, яка прагне встановити панування Заходу. Але це повністю суперечить зростанню НАТО за останні три десятиліття. Нікого ніколи не змушували вступати в Альянс. Натомість, кожен новий учасник з 1991 року подавав заявку на членство і був зобов'язаний відповідати ряду суворих стандартів, щоб відповідати вимогам.

Дійсно, багатозначний термін "розширення НАТО" сам по собі може ввести в оману, оскільки на відміну від Росії, Альянс завжди розширюється лише на добровільній основі.

Зараз, коли російське вторгнення в Україну наближається до позначки 1,5 року, пора відмовитися від наративу про НАТО. Путін показав, що йому аж ніяк не загрожує зростаюча присутність Альянсу на північно-західному кордоні Росії, і він все більш відкрито говорить про свої імперські плани в Україні. Серйозну загрозу міжнародній безпеці становить саме цей російський імперіалізм, а не оборонні гарантії, які пропонує НАТО.

Переклад Gazeta.ua