Російські еліти хизуються тим, що вони нелюди

Очищення російської культури стане завданням на покоління. Але для цього Москва має пережити ідеологічний та культурний "апокаліпсис"

Коли російська ракета попала в піцерію в Краматорську, вбивши 12 осіб, зокрема 14-річних близнючок, і поранивши більше 60 людей, більшість людей вважали це трагедією або, принаймні, сумним прикладом "супутньої шкоди від війни" – пише Олександр Мотиль для The Hill.

Але не російський генерал-полковник Андрій Картаполов, депутат парламенту та голова його комітету з оборони, який на популярному російському ток-шоу заявив: "Удар по Краматорську – вершина шику. Знімаю капелюх перед тими, хто це планував. Пісня, просто пісня. Моє старе солдатське серце радіє".

На що ведучий передачі, пропагандист Володимир Соловйов, посміхнувся: "Старий солдат радіє", вдаючи, що витирає сльозу.

Найвідомішою жертвою вибуху стала 37-річна письменниця Вікторія Амеліна, яка померла через кілька днів, 1 липня. Серед тих, хто вижив, були її колеги з Колумбії, які перебували в місті з місією солідарності: письменник Ектор Абад Фасіолінс, Серхіо Харамільо і журналістка Каталіна Гомес.

За словами Абада, "я озирнувся, і всі виглядали нормально, крім Вікторії. Вона сиділа прямо, але дуже нерухомо, без крові й з заплющеними очима – у тій самій позі, в якій сиділа, коли замовляла пиво. Але була дуже бліда. Каталіна та Серджіо розмовляли з нею, але вона не відповідала".

Супроводивши Амеліну до лікарні, троє колумбійців "пішли в готель, сумні через Вікторію, і не розуміючи, чому з нами все добре, а з нею ні". Ось як люди реагують на смерть – вони сумні та розгублені. Вони не радіють і не ллють крокодилячі сльози.

На жаль, зауваження Картаполова – не перший і не єдиний випадок публічного прояву поведінки нелюдів зі сторони видатних росіян. Пропагандист Соловйов зробив дуже багато зауважень, у яких схвалював геноцид українців. Колишній президент та прем'єр-міністр Дмитро Медведєв безтурботно говорить про ядерний апокаліпсис. Брянська єпархія Російської православної церкви доручила російським солдатам "стерти український народ із лиця землі". Один із провідних російських сепаратистів на Донбасі Павло Губарєв казав українцям визнати, що вони росіяни, а "якщо не хочете, щоб ми вас переконували, ми вас вб'ємо. Вб'ємо скільки треба: мільйон, п'ять мільйонів чи винищимо всіх. Поки не зрозумієте, що ви одержимі, й вам потрібно вилікуватися". Пропагандист Антон Красовський висловив думку, що українських дітей, які не люблять росіян, слід топити чи палити.

Починаєш підозрювати, що тут є якась закономірність, що ці заяви про геноцид – не просто байдужі висловлювання людей, які помилилися, а допущення глибоко порушеної та нелюдської політичної культури, що лежать в їх основі.

Що особливо турбує у словах Картаполова, це те, що, на відміну від інших, згаданих вище, які, здається, вважають, що геноцид – це просто те, що слід зробити для слави матінки-Росії, він насправді у захваті від смертей та руйнувань у ресторані у Краматорську. Він здається цілком щасливим, можливо, навіть схвильованим вбивством чоловіків, жінок і дітей, які опинилися там. А удавані сльози Соловйова свідчать, що він поділяє радість Картаполова.

Російська так звана еліта більше не перебуває у царстві звіриної байдужості до людського життя. Вони перебувають у царстві садизму та соціопатології.

Місце проведення теж важливе. Картаполов і Соловйов не просто балакали в якомусь барі, а виступали перед великою аудиторією з центрального телебачення. Ймовірно, розраховували, що їхні слова викликатимуть позитивний відгук у глядачів. Вони діяли, виходячи з того, що садизм і соціопатологія вважатимуться звичайною справою щодо українців.

На жаль, відразу спадає на думку одна історична аналогія – нацисти.

Ось до чого призвело у Росії понад два десятиліття путінського правління. Нормалізація та рутинізація режимом жорстокості, насильства та злочинності створили чи зміцнили російські культурні норми, які схвалюють злочини проти людяності.

З Соловйовим, Картаполовим, Медведєвим, Губарєвим, Красовським та подібними до них можна досить легко розібратися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, де вони напевно розділять сувору лаву з Володимиром Путіним та його найближчим оточенням військових злочинців.

Очищення російської культури стане завданням на покоління. Але якщо Німеччина після нацистів стала прикладом, то порятунок російської політичної культури від геноцидного змісту вимагатиме, щоб Росія, як і Німеччина у 1940-х, програла війну. У цьому випадку війну проти України. Москва має пережити ідеологічний та культурний "апокаліпсис". Тільки тоді, під благотворним, хоч і хворобливим впливом такої травми, росіяни зможуть провести очищення та заново переосмислити свою культуру та норми.

Переклад Gazeta.ua