Американські аналітики помиляються щодо путінського режиму

Гуру зовнішньої політики США з Чиказького університету опублікував аналіз російсько-української війни, який багато що демонструє, але найкраще – короткозорість свого автора

Джон Міршаймер, гуру зовнішньої політики США з Чиказького університету, опублікував свій останній аналіз російсько-української війни в історичний день – 23 червня, коли Росію потряс невдалий путч, очолюваний Євгеном Пригожиним.

Тоді доля президента Росії Володимира Путіна та його режиму висіла на волосині. Успішний державний переворот міг змінити хід війни, призвести до громадянського кровопролиття та можливого розпаду РФ. Міршаймер взагалі не приділяв уваги внутрішній політиці Росії, воліючи натомість, як завжди, зосередитися виключно на відносинах російської держави з Україною та Заходом, – пише Олександр Мотиль для The Hill.

Це рівнозначно ігнорування внутрішніх чинників під час війн США у В'єтнамі, Іраку та Афганістані. Або надій Франції та Великої Британії на умиротворення Німеччини у 1938 році. Або ігнорування ролі боротьби за владу та ідеології у радянських рішеннях про вторгнення до Угорщини, Чехословаччини та Афганістану. Або, звичайно ж, дуже особистого рішення Путіна розпочати погано спланований повномасштабний напад на Україну 2022 року.

Похід Пригожина на Москву, хоч і безуспішний, показав росіянам і світу, що російська держава і режим крихкі, і що Путін все більш вразливий.

Помилка Міршаймера не випадкова. Внутрішні фактори не мають відношення до його теоретичної моделі. Це не означає, що в нього немає ідей, вартих уваги. Це насправді означає, що його прогнози та політичні рекомендації настільки далекі від усього, що схоже на реальність, що вони апріорі хибні.

Путін, наприклад, погодився б. Його доленосне рішення вторгнутися в Україну було засноване виключно на міршаймерівських розрахунках балансу сил. Путін, як і Міршаймер, бачив, що в Росії більша армія, економіка та населення, ніж в України. Звичайно, відтак він переможе, і то швидко. Це точка зору, яку поділяють багато політиків та аналітиків, натхненних реалізмом Міршаймера. Якби батьки-засновники Америки були такими ж реалістами, як Міршаймер, вони б ніколи не наважилися проголосити незалежність від правлячої світової наддержави у 1776 році.

Не дивно, що хоча об'ємна стаття Міршаймера має 68 посилань, але жодного на російські чи україномовні джерела. Враховуючи такі обмеження, Міршаймер не може отримати доступу до поглядів справжніх росіян чи українців зліва, справа та в центрі, які могли б попередити його про нестійкість режиму та слабкість Путіна. Тому він має покладатися і брати за чисту монету зовнішньополітичні заяви російських керівників та їх пропагандистів.

Зрештою, немає іншого способу підкріпити його твердження про можливий страх Росії перед НАТО та Заходом. Російські та україномовні джерела, а також совєтологи та постсовєтологи могли б нагадати Міршаймеру, що російські лідери зазвичай брешуть, і ця традиція походить як мінімум від Володимира Леніна, який обіцяв звільнити неросійські народи, а натомість наклав на них колоніальне ярмо.

Путін та його товариші бачать нацистів там, де їх немає, – в Україні. Вони бачать мілітаризацію там, де її немає, – там же. Наприкінці 2021 року та на початку 2022 року вони наполягали, що ніколи, ніколи не вторгатимуться в Україну. Потім це сталося. Вони, як і раніше, заперечують, що завдавали ударів по українським цивільним об'єктам. Вони й досі заперечують, що зруйнували Каховську греблю. Список можна продовжувати до безкінечності.

І все ж, як це не дивно, коли росіяни кажуть, що бояться членства України в НАТО і ядерної зброї США на східному кордоні України, Міршаймер вірить їм, хоча йому слід було б запитати себе, чи мають такі уявні побоювання будь-яку підставу насправді та які можуть бути реальні причини.

Я повторював ці пункти багато разів. По-перше, абсолютно ніхто, включаючи росіян та українців, не очікував, що Україна стане членом НАТО щонайменше за 20 років. А у 2014 році, коли війна фактично розпочалася, про приєднання України не було й мови. Це не було на порядку денному ні українців, ні Заходу.

Київ не мав значення для сприйняття Заходом своєї безпеки. Навпаки, Україна мала значення для Росії не через якусь реальну військову загрозу – у 2014 році в Україні було близько 6000 боєздатних військових, а через ідеологічну загрозу, яку демократична революція Майдану представляла для заяв Путіна про те, що він – законний диктатор.

Очевидно, що офіційні російські заяви ніколи не допустять такої інтерпретації. Російськомовні аналітики та їхні українські колеги могли б легко проінструктувати Міршаймера і допомогти виправити його короткозорість.

Міршаймер зазначає у своєму аналізі: "Я намагаюся передбачити майбутнє, що нелегко зробити з огляду на те, що ми живемо в невизначеному світі. Таким чином, я не стверджую, що подаю істину. Насправді, деякі з моїх тверджень можуть виявитися помилковими".

Насправді він цього не робить, не передбачає, і дійсно, вони будуть помилковими.

Переклад Gazeta.ua