Всидіти на двох стільцях. Китай не хоче сваритися зі США

Протистояння з Америкою ще нікому не принесло користі

В основі всього, що робить КНР, – суто економічні інтереси. І тільки вони. Китай не одне десятиліття демонструє світу саме таку логіку своїх дій та рішень.

Наприклад, квітневе голосування за резолюцію Генасамблеї ООН, де Китай проголосував за. Але Росію він не зрадив, як багато хто це сприйняв. Резолюція не була "за визнання РФ агресором", хоч у тексті документа і фігурувало формулювання "агресія Росії". З РФ Китай сваритись не поспішає. І, мабуть, не буде. Дуже вже багато економічних зав'язків. Пекін, мабуть, просто спостерігає за тим, що відбувається, і робить висновки (вигоди) для себе, уникаючи радикальних заяв і не бажаючи прямо називати Росію тим, ким вона є. З іншого боку, подібне голосування "за" для Китаю було вперше, що теж досить примітно.

Реакція Китаю на дрон над Кремлем. Пекін закликав утриматися від "загострення ситуації". Таке собі миротворче формулювання про непотрібність ескалації з обох боків. Але, з іншого боку, війна – це війна, агресор – це агресор, і перш ніж труп ворога пропливе річкою перед тим, хто сидить на березі, у бік цього ворога ще далеко не раз може полетіти його ж бумеранг... Такі нинішні реалії.

Сваритися Китай не збирається і зі США. Тут він має не менше економічних зв'язків. Водночас конкуренція між першою та другою економіками світу нікуди не подінеться. Але конкурувати – це не означає відверто конфронтувати. І Китай, очевидно, тут також включає логіку, яка лише підтверджує тезу, що явне протистояння зі США ще нікому не принесло користі.

У свою чергу, Китай сьогодні дуже важливий для Росії. Він може відігравати ключову роль. Питання лише в тому, чи захоче він. Оскільки такі країни дуже, так би мовити, є двопозиційними – сьогодні вони можуть робити одне, а завтра інше. Щоб не зачинити або, навпаки, не відкрити нові двері, вони не рватимуть відносин з Росією. Але якимось шляхом вони здатні переконати РФ, щоби з її боку була деескалація.

Туреччина, Індія та арабський світ можуть також відігравати важливу роль. У них залишилися відносини з Росією, але вони поки що не сприймаються росіянами як "Захід", як "ворог". На них є надія. Вони теж не дуже зацікавлені втрачати на тому ж туризмі тощо.

Потрібно розширювати західну коаліцію, щоби зупинити цю війну. Інакше все може тривати довго. У РФ – своя реальність, заснована на пропаганді, особливостях менталітету їхнього суспільства, їхньому сприйнятті реалій. Я нещодавно дивився відеоролик, як один український блогер спілкувався із двома російськими дівчатками-підлітками. Мене просто шокувала та холоднокровність, з якою ці дівчатка говорять про те, що відбувається в Україні. Не хочеться думати, що всі в Росії такі. Але це вкрай насторожує. У цьому всьому є щось страшне і дуже некомфортне для цивілізованого світу (некомфортне – це я дуже м'яко висловився).

Щодо позиції США – тут не можу не наголосити ще раз, що позиція не змінилася: США продовжують підтримувати Україну у боротьбі зі злом. Я лише можу повторити те, що говорив ще в січні цього року. Я казав, що Україна підтримуватиметься нами у будь-якому випадку, за будь-яких варіантів розвитку подій. Для США підтримка України – світоглядна місія. Ми не можемо допустити, щоб спочатку виділяти більше $100 млрд на допомогу Україні, а потім піти з "розбитим обличчям", тоді як брутальна, звіряча та тупа РФ доб'ється якогось контролю чи якоїсь своєї перемоги.

Ще зовсім недавно ЗМІ багато писали про нібито "відмову" спікера Палати представників США Кевіна Маккарті приїхати до України. Я тоді казав, що "відмови" не було, а була заява про те, що спікер проти "відкритих чеків", що він чудово все розуміє і тому йому необов'язково особисто їхати до Києва, щоби переконатися в тому, що він і так добре знає. Одразу після обрання Кевіна Маккарті спікером я говорив, що не думаю, що він уповільнить якісь дії у бік допомоги України.

Днями можна було переконатись у правоті моїх слів. Багато хто бачив недавню прес-конференцію Кевіна Маккарті в Ізраїлі після його виступу перед кнесетом. Особливо, я думаю, переконався, що означає "видавати бажане за дійсне" один із російських журналістів. Він, мабуть, згадав перипетії під час обрання Кевіна Маккарті спікером Палати представників і поставив запитання: мовляв, чи не може так статися, що в майбутньому допомога Україні від США стане значно меншою? Наш спікер йому відповів більш ніж зрозуміло. Тут хочу його процитувати: "Я голосував за допомогу Україні. Я підтримую допомогу Україні. Я не підтримую, що ваша країна зробила з Україною. Моя позиція – ви маєте вивести свої війська. Я не думаю, що те, що відбувається, правильно. І ми продовжуватимемо підтримувати Україну, тому що весь світ бачить те, що відбувається".

Завіса.

Спеціально для Gazeta.ua