Мистецтво попри все. На які театральні вистави сходити в травні

Огляд для тих, хто скучив за справжнім театром та шукає живої емоції

Театр докарантинної епохи, хоч і не дивував перспективним плануванням, але більшість репертуарних афіш були складені на поточний та наступний місяці. Були випадки кількох закладів, які працювали плановими сітками по три місяці.

Впевненості у плануванні, й не тільки театральному, суттєво поменшало через пандемію з березня 2020-го. А сміливі творчі задуми кінця лютого – березня 2022-го назавжди залишилися зупиненими миттєвостями кривавого вторгнення "великой русской культури".

Повернення до планування – справа не з легких. Від весни 2022-го покази, якщо й відбувалися у відносно безпечних регіонах, могли носити ситуативний характер. Далі свої коригування до розкладів почав вносити блекаут з усіма його плановими та позаплановими відключеннями. Але глядач продовжував йти на мистецьке світло й додавати промінчики власних ліхтариків, коли електрика зникала посеред вистави.

Весна 2023-го. Бажання перемоги, робота основна та волонтерська, створення мистецького продукту не завдячуючи, а всупереч... І разом з тим всі планування за замовчуванням містять зірочку, за якою довгоочікувану подію може бути відмінено. П'ятнична російська атаки в Умані занурила в скорботу всю країну, а на Черкащині оголошено триденну жалобу за загиблими зі скасуванням всіх розважальних заходів.

Але попри все плани майбутнього будуються. Навіть якщо по факту їх доводиться коригувати.

Більшість з київських театрів, які працюють, вже зверстали свою травневу афішу, яку я пропрацював для готовності індивідуальних запитів Навігатора на порталі "Театральна риболовля". Але й загальною картиною цілком можу поділитися.

Одразу пропускаю все стандартне, максимально класичне та заздалегідь передбачуване: адептів того чи іншого театру переманити на виставу в інший – справа невдячна. Тому огляд більше для тих, хто розглядає театр як альтернативу домашньому екрану та шукає живої емоції на противагу іншому часопроведенню.

Тож, один київський театр – одна вистава з афіші місяця на замітку.

Так чи інакше, але травневий інфопростір спробують наповнювати нотками ностальгії за радянськими наративами у відповідності до календарних дат. Цілити будуть в тих, хто сумуватиме за власною молодістю, або в тих, хто в совку навіть не встиг пожити. Погляд на непохитку плинність застійного часу пропонує на сцені Театру на Лівому березі італійський режисер Маттео Сп'яцці у виставі "Сімейний альбом" (18 травня). Додатковий виклик для акторів – забрана міміка обличчя, адже основне навантаження у спілкуванні із глядачем – через тіло. Обличчя закриті архитеповими масками, в кожній з яких впізнаються ті самі світлини зі ще аналогового альбому зі знімками, надрукованими у фотоательє.

Вочевидь, нової хвилі дискусій чекає й ім'я Булгакова. В районі його дати народження обов'язково сплинуть перепости старих дебатів, чи підготуються нові. Антрепризери вже завалюють пропозиціями халтурної майстромаргарити весь інфопростір. У свою чергу в огляді Булгакова запропоную. Але якого? Голенківського! Сходіть на "Зойчину квартиру" до Театру на Подолі (21 травня). Режисер Максим Голенко знайшов тональність, від якої не те що не треба відмежовувати глядача, а рівно навпаки – запрошувати до перегляду. Чи варто казати, що текст не піддається суттєвим змінам. А ось резонування із сьогоденням, робить перегляд справжнім полем для вельми потрібних у суспільстві запитань.

У підвальчику на Шовковичній, в театрі "Золоті ворота", запланована зустріч із "Крихіткою Цахес" (5, 26 травня). Точніше, навіть, не з одним. Але обійдусь без спойлерів, хоча й вартує зауважили, що потреби перечитування казки Гофмана немає. Марина Смілянець (драматуриня) та Анна Турло (постановниця) потурбувалися про те, щоб кожен у глядацькій залі спробував знайти відповідь на питання, хто такі Дорж Бату, Спартак Субота та низка інших, хто видає себе за того, ким не є насправді.

Винесення актуального порядку денного до сценічного простору пропонує Театр на Михайлівській: "Собачий вальс" у постановці Віталія Кіна за текстом Юрка Васюка (6, 14 травня) – концентровані ситуації нашого повсякдення під збільшувальним склом драматурга. Крім того, афіша театру рясніє широким вибором денної дитячої та вечірньої дорослої сцени, але заданими параметрами з усього різноманіття зупиняюся лише не одній виставі театру.

Ціна. Все в нашому житті має свою ціну. Хоча й далеко не завжди вона вимірюється у грошовому еквіваленті. Авіадрама "Зальот" в Малому театрі запускалася тричі й пройшла з відтермінуванням через вторгнення та блекаут. Проте постановка Юрка Радіонова про ціну досягнення мрії все ж зустрілася з глядачем (6 травня).

З пропозицій Театру на Печерську рекомендував би обирати більш давні за датою прем'єри роботи, потужна режисерська основа яких тримає їх на піку глядацької любові та затребуваності. Прикладом, один ден з життя Дені Дідро у виставі "Розпусник" Олександра Крижанівського. Й це зовсім не про нудну філософію, а про мінливість найусталеніших переконань, на зміну яких іноді достатньо всього кількох хвилин (26 травня).

Досить не чисельною є категорія вистав для підлітків. Працює над поповненням пропозицій Київський театр юного глядача – в афіші з'явився "Лис Микита" від Катерини Чепури. З одного боку одразу виникає питання, як сьогоднішніх тинейджерів зацікавити Іваном Франком. А вже з іншого – на горизонті майоріють ритуальні прадавні маски в естетиці "Бійцівського клубу", й думка вшанувати Івана Яковича виглядає все більш переконливо (6, 7, 20 травня).

Театр універсальної мови "Київ Модерн-балет" – завжди безпрограшний вибір. Серед виконавців – нові обличчя, які увійшли до складу "золотого фонду" вистав театру. Протягом травня заявлено декілька вистав, але зупинюсь на тому, з чого сам почав знайомство свого часу із феєричним та самобутнім колективом – вечір одноактівок у складі "Болеро" й "Дощу" постановки Раду Поклітару. Це те саме торжество задуму, втілене у елегантному виконанні (4 травня).

Сказати більше за "цієї вистави ви не побачите" – певно й не вийде. "Хто росте у парку" – вистава Катерини Лук'яненко в рамках проєкту "Шосте чуття" – й експеримент, й інклюзія, й "ви майже гарантовано нічого подібного не зустрічали". Театр відчуттів починається з того, що глядачам "вимикають" один орган чуття – зір, й протягом вистави активізують всі інші. Виставу в Києві застати можна досить не часто – здебільшого на закордонних фестивалях. Проте у травні – цілих чотири покази (6, 7, 13, 14 травня).

Окремий абзац – прем'єри. Є ціла спільнота тих, для кого надважливим є саме перший дотик до вистави, з усіма хвилюваннями акторів та урочистою атмосферою першопоказів. Київ травневий обіцяє таке.

Після "Оскара" та "Дітей Ноя" режисер Михайло Урицький вже втретє звертається до творчості Еріка-Емануеля Шмітта. Цього разу – тонке та щемливе оповідання "Намалюй мені літак", сценічна версія якого виходить у Київському театрі на Лівому березі (6, 7 травня).

Серед інших анонсованих прем'єр – постановка чорної комедії Володимира Петранюка за власною п'єсою "Мій бідний Фюрер" у Театр української традиції "Дзеркало" (8 травня). "Жінка в Берліні" – імерсивна вистава Олени Щурської, яку створено за щоденником Марти Гіллерс у Малому театрі (9 травня), "Мина Мазайло" Микола Куліш у постановці Олени Щурської у Мистецько-концертному центрі ім. Івана Козловського, або соціальна опера "Замок герцога Синя Борода" від мистецької формації "Art.Razom". Оперу про абʼюз поставив на Сцені 6 Олександр Співаковський.

Чи є перелік рекомендацій вичерпним?

Точно ні.

З одного боку, він не враховує театри, які донині тримають свою травневі плани у секреті. Тому сміливо гортайте сторінки цікавих вам театрів, уточнюйте розклади у адміністраторів та доповнюйте перелік всього непересічно-театрального, що заплановано у весняному Києві.

Спеціально для Gazeta.ua