Зло може бути банальним. Проте є одне "але"

Якщо банальність — це нескінченне повторення, то я не проти банальності добра

Зло банальне. Ганна Арендт мала рацію. Але не цілком.

Банальність — занадто гарне слово для зла. Наприклад, для всіх цих телефонних розмов "російських солдатів". У цьому слові забагато естетики.

Банальність — це протилежність цікавості. Відсутність інтриги. Банальним є те, що нас не дивує. Нескінченне повторення.

Але добро теж може бути банальним. Любов може бути банальною. І насправді нескінченне повторення добра — дуже навіть непогана річ. Добро взагалі — непогана річ.

Але чим банальність добра відрізняється від банальності зла? Тим, що зло веде до незворотних наслідків. Зло — це сила, що відчайдушно зменшує буття та збільшує небуття. Зло — це те, що унеможливлює продовження та повторення, тобто життя. Весь жах гасла "можем повторить" — в тому, що він пропонує "повторить" те, після чого вже немає продовження. "Повторить" кінець і знищення.

Банальність — це естетична категорія, тому її неможливо застосувати до сфери, що є поза межею естетики. Тіла вбитих людей можуть бути "естетичним об'єктом", коли вони вигадані, витворені уявою (у кіно, наприклад) — але коли вони реальні, вони поза межею естетики. Тому зло, можливо, нас не дивує — але жахає. Жах, як правило, нецікавий. Але він і небанальний — бо там, де він відбувається, немає банальної поверхні механічних повторень. А є дно пекла, з якого немає вороття.

Оригінал