Путін влаштував геноцид в Україні. Макрону пора це усвідомити

Історія не буде прихильною до тих, хто нічого не робив, попри численні свідчення апокаліптичних намірів Москви

У міру того, як з'являються нові деталі путінського геноциду в Україні, деякі світові лідери надалі заперечують сам масштаб російських звірств і жахаючий характер кінцевих військових цілей Москви, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

В інтерв'ю суспільному телеканалу France-2 13 квітня президент Франції Емманюель Макрон відмовився назвати масові вбивства українців російськими військами геноцидом.

"Сьогодні я був би обережним із такими термінами, бо ці два народи, росіяни та українці, братні", – сказав Макрон.

Заява французького лідера викликає подвійну тривогу. Він ігнорує очевидний намір геноциду, що стоїть за російськими військовими злочинами в Україні, і водночас є нагадуванням про те, що європейське сприйняття України все ще часто небезпечно перекручене впливом російської пропаганди. Попри восьмирічну агресію Кремля, схоже, деякі європейські лідери продовжують дивитись на Україну крізь призму Москви.

Уявлення про росіян і українців як про "братні народи" – це старий кремлівський пропагандистський прийом, який тривалий час використовували для виправдання домінування Росії над Україною. Подібно до повторюваної Володимиром Путіним заяви, що росіяни і українці – "один народ". Цей наратив про братерство не передбачає рівноправного партнерства. Навпаки, має на увазі, що українці є частиною великого "русского мира" та мають знати там своє місце.

Якщо дивитися з цієї безкомпромісно імперіалістичної точки зору, будь-які українські спроби утвердити свою незалежну ідентичність розглядаються як акти прямої ворожості до Росії. Іншими словами, розмови про російсько-українську єдність є кодом підпорядкування України та служили ідеологічною основою для вікового гноблення.

Враховуючи ту кількість часу, яку він недавно провів у телефонних розмовах із Путіним, можливо, не дивно, що Макрон повторює російську дезінформацію про Україну. Тим не менш, він дійсно має краще знати. Ще на початку XVIII століття славний співвітчизник Макрона Вольтер був достатньо обізнаний про боротьбу України за незалежність, аби написати: "Україна завжди прагнула бути вільною".

За минулі 300 років Росія послідовно прагнула русифікувати Україну та стерти основу для окремої української ідентичності. Українська мова традиційно була одним із основних напрямків цих зусиль, з десятками окремих заборон і царських указів, які були спрямовані на викорінення української мови з суспільного вжитку. Рішучість Росії позбавити Україну національного статусу була, мабуть, найбільш лаконічно виражена у Валуєвському циркулярі, секретному імперському указі 1863 року, в якому йшлося: "Ніякої української ("малоросійської") мови ніколи не було, немає і бути не може".

Зусилля Росії придушити прагнення України до державності різко зросли у першій половині ХХ століття. Молода українська республіка, яка була створена після російської революції, в результаті була розбита і поглинута більшовиками, але спогади про цю недовговічну незалежність збереглися і стали прямим викликом радянській владі.

Через десять років Сталін вирішив рішуче покласти край українським мріям про створення власної незалежної держави. На початку 1930-х радянський диктатор перетворив Україну на гігантський концтабір та спровокував штучний голод в аграрних районах країни, що призвело до голодної смерті не менше 4 млн українців. Рафаель Лемкін, людина, яка придумала термін "геноцид", розглядав насильницький голод як частину систематичної сталінської кампанії, спрямованої на знищення української нації, яку він назвав "класичним прикладом радянського геноциду".

Багатовікова кампанія Росії проти української державності та національної ідентичності забезпечує важливий контекст для будь-кого, хто хоче зрозуміти цілі Путіна у нинішній війні. Справді, рішення російського лідера поставити все на кін у такій ризикованій воєнній затії має сенс лише з погляду на його царський світогляд та ревізіоністські імперські амбіції.

Виявлення намірів Путіна необхідне для того, щоб визначити, чи є його дії геноцидом, який ООН визначає як "злочин, скоєний з наміром знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу, повністю чи частково". Сам Путін дав достатньо доказів своїх намірів вчинити геноцид щодо України. Протягом багатьох років він публічно заперечував існування окремої української нації, і стверджував, що тривала боротьба України за державність насправді була іноземною змовою, що спрямова на підрив Росії.

У сумнозвісному есе від липня 2021 року про можливу історичну єдність росіян і українців Путін заявив, що всі українці насправді є росіянами, і звинуватив сучасну Україну в окупації історичних російських земель. Під час серії необдуманих звернень ще до початку війни у ​​лютому він пішов далі. Україна, заявив Путін, є нелегітимною "антиросією", якою керують "неонацисти та наркомани", і її більше не можна терпіти. Натомість вона має бути "денацифікована".

Повний геноцидний зміст слів Путіна розкрили у статті, яку опубліковало російське державне агентство "РИА Новости" 3 квітня. У ній пояснюється, що "денацифікація" насправді означає "деукраїнізацію". Далі у статті стверджувалося, що створення незалежної української держави у 1991 році було "нацизацією" України, а потім оголошувалося, що будь-хто, хто ідентифікує себе як українець, є "нацистом". У цьому хибному баченні майбутньої України без українців, ця країна більше не могла бути суверенною, і не могла називатися Україною.

Концепцію геноциду, яку виклав Путін і його пропагандисти, зараз реалізують російські війська в Україні. За перші сім тижнів війни тисячі українців були вбиті систематичним чином, що нагадує найпохмуріші сторінки тоталітарного ХХ століття.

Сексуальне насильство також використовувалося як інструмент геноциду: жертви повідомляли, що їхні російські кривдники вихвалялися, що навмисно травмували їх, щоб завадити їм у майбутньому народжувати українських дітей. Тим часом, десятки тисяч українців були насильно депортовані до Росії, зокрема українські діти, усиновлені російськими сім'ями. Усі ці злочини кваліфікуються як акти геноциду.

На щастя, міжнародна поінформованість про путінський геноцид в Україні зростає. Сумні зауваження Макрона прозвучали відразу після того, як президент США Джо Байден прямо звинуватив Путіна в тому, що він є "диктатором", який "вчиняє геноцид". Пізніше лідер США посилив свої слова, заявивши: "Стає все ясніше, що Путін просто намагається стерти з лиця землі навіть саму ідею бути українцем".

Така ясність, безумовно, вітається, але також давно назріла. Геноцидальні наміри Путіна в Україні були виставлені на загальний огляд задовго до початку нинішньої війни і міцно сягають корінням імперського минулого Росії. Він лише останній у довгій низці російських правителів, які заперечували право України на існування, і тепер доводить це злочинне мислення до логічного завершення.

Європейські лідери, такі як Макрон, мають усвідомити масштаби злочинів, що відбуваються на східному кордоні континенту, поки не стало занадто пізно. Час на порятунок європейської нації, що налічує понад 40 млн осіб, спливає, і історія не буде прихильною до тих, хто нічого не робив, попри численні свідчення апокаліптичних намірів Москви.

Переклад Gazeta.ua