Бум мюзиклів в Україні. Які вистави варто побачити

Пропоную пройтися найсвіжішим театральним репертуаром

Україна з 140-річною традицією музично-драматичного театру останнім часом все уважніше дивиться в бік експериментального майданчику сторонньо-закордонного жанру мюзикл.

Те, що продюсери Бродвея та Вест-Енда вивели в бренд, довели до блискучої феєрії та додали витонченості в оформленні – українськими майданчиками проходить власний шлях проб і помилок.

Здавалося, що складного – вмієш співати – співай, вмієш танцювати – танцюй. І більшість театрів – що столичні, що регіонами – мюзикли приблизно так собі й уявляють. Окремі складові, які більш-менш складаються в межах однієї вистави. А якщо не складаються, також не варто сумувати. Вистава від цього меншим мюзиклом в афіші не називатиметься. Приблизно такий сюжет лежить в основі вистави "Музична крамничка" Львівського театру "І люди, і ляльки" – Мама-Муха вирішила, що її мушенятка найталановитіші. Забігли ранком до крамнички з музичними інструментами, придбали скрипочку, й вже вечором зізвала знайомих на концерт. Ну й зрозуміло, чим то все завершилося.

Проте, певну історію успіху мюзикл в країні має.

Якщо не заглиблюватися зовсім далеко, до часів "Кольорових снів Еколь" (2009 рік), Театру мюзиклу за продюсерства Олександра Ягольника (2012-й), а пройтися найсвіжішим театральним репертуаром, матимемо наступне.

Справжнім екскурсом у мюзикло-сторію можна розглядати постановку "XX століття. Найкраще", яку презентували влітку цьогоріч у Харківському театрі "БаЗа" (режисер Володимир Какурін). Робота увібрала в себе 30 відбірних суперхітів з історії жанру, сплетена за допомоги безпосередніх оповідей мюзикального Оле-Лукойє у виконанні Ігоря Галенка. Сама ж вистава на дві дії – це музичний каскад з 11 непересічних голосів, акомпанемент естрадного оркестру театру, світлове та музичне шоу на сцені Палацу студентів Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого.

Широкий вибір мюзиклів традиційно на сцені Київського театру оперети.

Сам насолодився та щиро раджу "Сімейку Аддамсів" у постановці режисера з Литви Кестутіса Стасіса Якштаса. Канонічний сюжет у жвавому та динамічному виконанні – глядачі досить швидко якщо не підспівують "інфернальній" родині, то щонайменше підклацують пальцями в такт лейтмотиву. Набагато складніше із "Доріаном Греєм" у постановці Вадима Прокопенка – досить спокійніші як музичний матеріал, так і сама постановка. Радують вигадливі костюми Алії Байтенової. Проте одним їх розгляданням виставу не наповнити.

Інша справа – режисер Максим Голенко – тут гарантовано не засумувати. Пару років тому на сцену Київської оперети "прилетіла" його "Біла ворона" – легендарні вірші Юрія Рибчинського на музику Геннадія Татарченка в руках режисера набувають яскравої актуальності та видовищності (до слова, Максим Голенко має по "Білій вороні" в Києві, Рівному та Миколаєві), а прості, здавалося, слова про свободу набувають рівня національного гасла, проникають під шкіру точним та потужним виконанням:

"Свобода для щастя це першооснова,

Святе для нащадків і предків це слово,

Що вкаже дорогу убогим і гнаним,

Від нього не спиться, не спиться тиранам,

Воно завжди кличе усіх до двобою,

Сміливих і щирих веде за собою,

Скрізь зливи і вітер в любу не погоду,

За мною, хто вірить в майбутню Свободу,

Святую Свободу".

Зовсім свіжа робота Максима Голенка в Театрі оперети – груднева прем'єра "Амадеус" – пушкінська історія "Моцарта і Сальєрі" крізь призму Пітера Шаффера. Драматург змушує свого персонажа Сальєрі зізнатися у навмисному знищенні Моцарта через власні заздрощі до його таланту: "Згадають з любов'ю Моцарта – згадають з ненавистю й мене! Чим гучнішою буде його слава, тим сильніше буде моя ганьба. Тим не менш я здобуду безсмертя! Господь не зможе цьому завадити!" – говорить шафферівський персонаж та злобно сміється. Посмішки та усмішки в Театрі оперети від Дмитра Вівчарюка у ролі Моцарта та Марка Дробота – Сальєрі. А ще постановка просто купається у музиці Моцарта.

Жартома чи серйозно, але основним постачальником сюжетів для українських мюзиклів 2020 року виявився Микола Гоголь. На основній сцені Київського Молодого театру співають "Шинель" (постановка художнього керівника театру Андрія Білоуса), а на батьківщині музично-драматичного театру, у Кропивницькому, – ще один Гоголь – у форматі рок-опери. В основу лягла п'єса Марка Кропивницького, створена за мотивами повісті "Вій", поставлена донедавна головним режисером театру Євгеном Курманом.

Обидва музичні Гоголя видовищні за суттю, але із величезними застереженнями до перегляду. Шукаємо та очікуємо на все й максимально невибагливо ставимося до режисури. У таких налаштуваннях – цілком можна дивитися.

Варто зауважити, що для жанру мюзикла тематичних кордонів взагалі не існує. "Книга мормона" – взірець релігійної сатири у жанрі мюзиклу в світі. У Києві мовою цього жанру досліджують тему шахтарських страйків. Фактаж до вистави "Антрацит. День стійкості" взято з реалій Донбасу. За подібний експеримент взялася ГО "Точка дотику" в партнерстві із "Диким Театром". Постановка Павла Юрова.

Ну й найскладніше – дитячий мюзикл.

Тут цілих два підрозділи. Один – той, що зроблений для дітей, й той, де грають діти. Що складніше – тема окремої розмови, проте вимогливий поріг в обох варіантах має бути дуже високий.

До розширення жанрового репертуару Київського муніципального театру ляльок у певний спосіб доклала руку й Меррі Поппінс. З грудня мюзикл (або вистава, схожа на мюзикл) у репертуарі театру під назвою "Захмарна леді" (режисер – Руслан Нєупокоєв). Функціонал "леді Досконалість" розширено майже до джеймс-бондівського, виконують яскраво-запальні молоді актори театру.

У Дитячій школі джазового і естрадного мистецтва 15 років працює Театр-студія мюзиклу "О'Кей!" під керівництвом Оксани Ковальової. Там новинки щороку, а то й не по одній. Чого там тільки не дивився: і керролівську "Алісу", і мюзикл за мотивами старослов'янських легенд "Одного разу на Купала"... А цього літа в прем'єрному пориві автори поєднали два найвидатніших шведські символи – письменницю Астрід Ліндгрен та музику стокгольмської четвірки. Андрій Водов створив лібретто за казкою про невсидючу Пеппі Довгапанчоху, тексти пісень органічно вплелися до запальних ритмів "ABBA", у такий спосіб поєднуючи жанри та покоління. Вистава отримала назву "Час Пеппі".

А Київська опера взяла на озброєння "важку артилерію" – свіжий хіт Ллойда Веббера (це той, що народив "Ісуса Христоса суперзірку", "Евіту", "Котів", "Привида опери" й ще багато чого). Музичний театр на Подолі свій ювілейний сезон у вересні відкрив мюзиклом "School of rock". Звісно, сам сюжет можна підгледіти в однойменному художньому фільмі 2003 року, де невдаха-музикант досить дивно та випадково опиняється в елітній школі вчителем на заміну. Предмет викладати йому бракує знань, тому уроки швидко перетворюються на репетиції музичного рок-бенду з усіма похідними, впритул до участі у великому змаганні рок-бендів, до чого все власне й наближається у фіналі.

Але фільм-фільмом, а для київської вистави кастинг дітлахів пройшов всією країною. За його результатами театр отримав кожну неповторну виставу – в один і той самий сюжет встрибують різні виконавці, кожен зі своєю перчинкою. Вистава йде блоками, на які юні виконавці з'їжджаються звідусіль, й останні акорди "Школи року" у 2021 році вже пролунали. Наступні вже після Нового року.

Сергій Винниченко, для Gazeta.ua