Україна мала бути першою в групі. Винні Шевченко і Петраков

Циганков дивом потрапив до стартового складу на матч у Боснії

Ще раз скажу: суперників у вигляді Фінляндії, Боснії та Казахстану українці мають обігрувати завжди. Це навіть не обговорюється. По-хорошому, у своїй відбірній групі наша команда мала би боротися за перше місце, яке дає прямий вихід на фінальний турнір Кубку світу. Так би воно і було, якби не безглуздо втрачені перемоги над Фінляндією та Боснією вдома та двічі над Казахстаном. Втрачені таким чином вісім очок виводили би Україну на чисте перше місце у групі.

Чому так не сталося? Як на мене, у цьому винні тренери збірної. Обидва: і Андрій Шевченко, який несподівано залишив команду посеред відбору, і Олександр Петраков, який замінив Шевченка в аварійному порядку. Про Шевченка говорити вже немає сенсу, а ось до Петракова запитань накопичилось чимало.

Формально претензій до нинішнього тренера немає. Він виконав завдання-мінімум, а завдання-максимум йому ніхто і не ставив. Але як це завдання було виконане? Україна здобула найменше очок серед усіх команд, що посіли другі місця у решті європейських груп. Нам просто дивовижно щастило. Спочатку боснійці не змогли обіграти Казахстан, пропустивши випадковий мяч. Потім ті ж боснійці поступилися вдома Фінляндії і достроково втратили шанси на вихід із групи, а потім французи обіграли фінів в останньому матчі, який для них нічого не означав.

Здавалося, що може бути простіше, ніж виграти у далеко не елітної команди Боснії та Герцеговини у матчі, який для неї вже не має турнірного значення, і в якому не гратиме багаторічний лідер боснійців Едін Джеко? Але це просто коли національна команда формується із справді найсильніших на цей момент футболістів, а не із тих, кому з тих чи інших причин тренер не може відмовити.

Олександр Петраков втратив свій ще не здобутий як слід авторитет після "справи Малиновського". Спочатку він не взяв гравця до команди, звинувативши його у небажанні викладатися у матчах збірної, а потім під тиском можна здогадатись кого, повернув того до команди, хоч гравець нині і справді не у найкращих кондиціях.

І якби лише це! Окрім Малиновського, який більше заважав, ніж допомагав команді у вирішальному матчі, на полі було ще щонайменше четверо гравців, які цілком очікувано провалили цей матч. Було видно, що люди, яких чомусь прийнято вважати лідерами збірної, грали більше на власну статистику, ніж на командний успіх. Інакше рахунок вже з перших хвилин був би на нашу користь.

А якби Бущан якимось дивом не витягнув мяч після удару з кількох метрів на останніх секундах першого тайму? Що було би тоді? Добре, що до складу якимось дивом потрапив Віктор Циганков, який, граючи не на своїй позиції, фактично вирішив долю гри, "організувавши" перший мяч у ворота Боснії.

Про якусь тактику навіть говорити не доводилось. Граючи із заздалегідь слабшим суперником, українці раз-по-раз ледь не билися один об одного головами, йдучи удвох на один мяч. Такого навіть у першій лізі не побачиш! А провали в обороні, де у нас знову була "пожежа"? Хіба не було відомо заздалегідь, що Боснія гратиме накиданнями у штрафний майданчик, розраховуючи на вдалу гру головою. Це ж таки не Англія, але виглядало все часом точно як у ганебному для нас чвертьфіналі Євро-2021, коли чи не кожна передача повітрям до наших воріт була небезпечною як одинадцятиметровий.

Що у підсумку? У підсумку маємо ту ж саму збірну Андрія Шевченка, яка грає у розрахунку на удачу, не маючи притомного малюнку гри. До якої деякі гравці потрапляють не за високу майстерність, а за щось інше. Просто не уявляю що ми робитимемо у плейоф навесні, до якого ми так радісно пробилися. Хоча, з іншого боку, часу подумати і прийняти вірні рішення у тренера збірної тепер є досить. Залишається сподіватися, що пауза піде на користь Олександру Петракову, і навесні ми побачимо якісно нову національну команду. Що би там хто не казав, але потенціал у нас не гірший за тих же сербів, які взяли перше місце у групі, перемігши у вирішальній грі Португалію на її полі. А ми ж цю Сербію трощили.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua