Наш досвід розмаїття в неімперському суспільстві – гіперцікавий і унікальний
Маємо шанс реалізувати "максимум розмаїття на мінімумі простору", що терпить поразку в Центральній Європі
Особливість, і навіть унікальність українського політичного і культурного досвіду порівняно з іншими країнами Європи для мене втілюється в питанні: як зберігати розмаїття, і при цьому не бути імперією? І інакше: як бути nation state і при цьому зберігати множинність?
Ми забуваємо часом, наскільки дискурс розмаїття та багатокультурності був породженням імперського спадку. Як він утвердився у ХХ столітті передусім в імперіях, що спробували розкаятися в своїй імперськості (з різним успіхом), - і передусім в грандіозній і напруженій зустрічі між колишніми колонізаторами і колишніми колонізованими. Більшість сьогоднішніх проблем західної Європи, від міграції до кризи мультикультуралізму, - звідти.
Центральна та Східна Європа були у ХІХ-ХХ століттях грандіозним опонентом імперській ідеї. Ми теж часом забуваємо, наскільки антиімперський принцип "самовизначення націй" завдячує собі національним процесам у Центральній та Східній Європі ХІХ-ХХ століть, і наскільки сучасна об'єднана Європа націй завдячує своїм існуванням цьому принципові.
Повстання національного проти імперського теж не є завжди аж таким позитивним - у радикальних проявах воно може вести до ксенофобії і ненависті до іншого
Але повстання національного проти імперського теж не є завжди аж таким позитивним - у радикальних проявах воно може вести до ксенофобії і ненависті до іншого. І цікаво, що головний для пізнього ХХ ст. міф Центральної Європи, який створив Мілан Кундера - "максимум розмаїття на мінімумі простору" - є радше імперським Австро-Угорським міфом, ніж міфом національним. Саме тому він сьогодні в Центральній Європі терпить поразку - і саме тому тут можливі Орбан і Качинський, які на самій тільки ксенофобській риториці можуть роками утримувати владу.
Український досвід тут гіперцікавий - і, можливо, унікальний, але ще не осмислений: бо це досвід природного розмаїття в неімперському суспільстві. У нас справді є шанс реалізувати "максимум розмаїття на мінімумі простору". Поява в останні роки вагомого кримськотатарського мусульманського голосу і досвіду, все цікавіший діалог між українцями та євреями, розмова між різними християнськими конфесіями, між релігійними і світськими дискурсами - тут дуже й дуже важлива. Особливо на тлі нового імперіалізму з півночі, який уже ніякого розмаїття не несе.
Тому ось вони, важливі українські екзистенційні питання: як зберігати розмаїття, і при цьому не бути імперією? І інакше: як бути національною державою і при цьому зберігати множинність?
Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.
Коментарі