Зібрав до купи деякі думки про сучасну українську музику. Присвячую їх прийдешньому 30-річчю Незалежності

1. Українська музика - це важлива частина інформаційного поля, яке захищає нашу країну.

2. Українці, які оцінюють українську музику виключно у поняттях "зайшло - не зайшло", "годнота - не годнота", "нудно - не нудно", не розуміють важливості пунту 1 і живуть у вигаданому світі, де немає нічого окрім особистих смаків та інстинктивних реакцій.

3. Поки українське суспільство не навчиться визнавати українських поп-зірок як стовпів власного маскульту, ми будемо жити під загрозою повернення всебічної окупації маскульту з РФ, яка існувала до 2014 року.

4. Поки український слухач буде зневажливо ставитися до української музики, яка має мало переглядів чи прослуховувань, лише через сам цей факт, у нас буде жахливий дефіцит нових героїв.

5. Українські артисти, які співають переважно російською, на жаль, є об'єктами для маніпуляцій ворога, з яким у нас війна. Тому що все російськомовне автоматично трактується державою РФ як культурне поле, яке належить їй. У таких обставинах Україні потрібно виборювати право на власну історію і культуру без контролю збоку агресивного сусіда. Одним з видів зброї у цій боротьбі є українська мова та її використання.

6. Сліпе поклоніння музичній культурі та індустрії Заходу таке ж деструктивне для України, як і поклоніння успіху в Москві, що було предметом культу до 2014 року.

7. Таврування української музики як "вторинної" відносно світових зразків є проявом нерозуміння унікального шляху, який проходить Україна після м'ясорубки, в якій вона побувала у ХХ столітті. Багато з того, що вторинне для західного світу, для нашого руху у майбутнє первинне. А те, що пов'язане з фолком, взагалі не має аналогів.

8. Російські виконавці будуть в топах онлайн-сервісів в Україні до тих пір, доки мільйони українських батьків будуть виховувати власних дітей вдома у російськомовному середовищі.

9. Бажання багатьох відомих українських артистів залишитися поза контекстом соціально-політичних проблем є абсурдним. Тому що вони автоматично є частиною цього контексту через сам факт свого існування у медіапросторі.

10. Музична журналістика в Україні була, є і буде. Але музична індустрія робить все, аби вона зникла. Переважній більшості українських артистів, продюсерів, піарників і промоутерів вона заважає. Бо журналістика - це коли людина вільна у постановці запитань, висвітлюванні тем і висловлюванні думок та аргументів у пошуках правди. Але це може зашкодити музичному бізнесу. Тому індустрія зацікавлена в затишних сервіс-медіа, а не в журналістиці. Але люди, в діяльності яких залишається елемент музичної журналістики, в Україні є.

11. Думка, що існують абсолютні об'єктивні критерії оцінки музики - шкідлива і хибна. Чарти - це лише дані аудиторій окремих сервісів. Рецензії - це лише позиції оглядачів та критиків. Премії - це лише оцінка професіоналів з журі. Повні зали на концертах - це лише суб'єктивний вибір тисяч власників квитків, який не поділяють мільйони інших людей. Саме тому кожен з цих сегментів рівноцінний і є частиною однієї великої і складної картини реальності.

Оригінал