Осінь покаже нові конфлікти всередині "слуг народу"

Парламент існує за принципом день простояти та ніч протриматися

16 липня був останній день п'ятої сесії Верховної Ради. Депутати пішли на канікули. Нова сесія почнеться 7 вересня.

Восени нас очікує традиційне зростання ваги соціальних питань. Цьогоріч це посилиться агресивною формою впровадження ринку землі та вже очевидним зростанням тарифів. Зросте запит на лівий порядок денний. Тут ми нога в ногу зі старою Європою. Змагатимуться "Слуга народу" і "Батьківщина". "Європейська солідарність", ОПЗЖ та інші дрібніші політсили будуть вимушені або реагувати, або піддавати ревізії свої ключові меседжі та ідеологічну нішу.

Це задаватиме і специфіку поведінки Офісу президента. Можлива зміна не тільки комунікаційних акцентів, але й демонстративні відставки міністрів, які займаються соціальним блоком, або й всього Кабміну. Звісно, використати Кабмін у ролі громовідводу суспільного невдоволення вдасться лише частково. Причина криється в природі формування чинної влади: голосували за Зеленського, а представників уряду українці толком не знають. Справедливо вважають командою президента. Також варто очікувати окремих популістських рішень парламенту щодо регулювання цін та тарифів, на кшталт нещодавніх з опаленням і паливом. Не дивлячись на економічну шкідливість таких рішень – політично вони ще діють.

На цьому тлі проявляться нові конфлікти всередині "слуг народу". Частина депутатів бажатимуть скинути з себе відповідальність за соціальні проблеми. Чи скоріше, не дати повісити всіх собак на себе. Особливо це може проявитися через загострення конфлікту Зеленського з олігархічними групами та все активнішу концентрацію влади в своїх руках. Найкоротший шлях до політичного самогубства – це демонстративна концентрація влади. Вона здатна примирити непримиренних і об'єднати вчорашніх ворогів проти спільної загрози. Велика майстерність – утримувати баланс. Достатній рівень влади собі та значну частину відповідальність опонентам.

Зіркою політичного сезону став "Голос". Він у цій сесії виступив дзеркалом всього українського політичного процесу. Розкол на два табори заклали від початку. Це конфлікт не між персоналіями, а між двома діаметральними принципами побудови партії – лідерською і масовою. В одному партійному проєкті схрестили їжака і вужа. Перше передбачало би авторитетного очільника, її вибудову за лідерським типом, як "Батьківщину". До речі, саме остання стала прообразом для багатьох інших проєктів, але тільки вона змогла прожити вже 22 роки. Другий варіант – партії масового типу з домінуванням процедур, навіть коли це складно і гальмує поступ. З демократичністю прийняття рішень, забезпеченням ліфтів і можливості для кожного не тільки зростати всередині партії, впливати на рішення, але і очолювати її.

Поки Вакарчук був головою партії, вдавалося балансувати конфлікт за рахунок його персонального авторитету. Щойно він відійшов, то одразу проявився конфлікт спочатку всередині фракції, а згодом і партії "Голос". Це лакмус, чому свого часу посипалась "Самопоміч", чому у парламенті не бачимо "Силу людей" або інші "Демальянси".

"Голос" фактично потрапив до парламенту, так само як і "Слуги народу" – на лідері. Для того, щоб подібні партії не тільки злітали, а й були здатні літати довгий час, потрібно бути чесним від початку до кінця. Якщо будують масову партію демократично, тоді потрібно і розбудовувати її не на одному прізвищі і культі особи. Якщо будувати лідерську партію, то не потрібно претендувати на нелідерський принцип прийняття рішень. Щоб потрапити в парламент, ситуативно використали потенціал лідера, але потім лідер самоусунувся, і проявилася неготовність частини миритися з лідерським типом, а іншої – розводити демократію. Це проблема не стільки "Голосу", скільки дорослішання і становлення українського політикуму і суспільства в цілому. Вже не готові до культів особистості, але в умовах демократії – повноцінно жити і урядувати ще не можемо.

"Слуг народу" ще очікує пройти цей же шлях, як тільки рівень впливовості Зеленського впаде. Вони є камертон впливовості Офісу президента. На початку парламент працював у "турборежимі", після чого деякий час домінувала думка, що Зеленський не має впливу. "Слуги" почали розсипатися. Коли президент нащупав важіль у вигляді РНБО і точку опори у вигляді підтримки суспільства, почалося цементування фракції. Поки у Зеленського є персональні інструменти для реалізації політики і підтримка – фракція згуртовується. Коли почне танути рейтинг або зможуть ігнорувати президента – знову побачимо безлад у рядах "слуг".

Наразі Зеленський зберігає контроль над власною фракцією. Україна де-факто продовжує бути президентсько-парламентською республікою. Парламент проводив достатньо ефективні голосування. Значну частину з них навіть можна назвати революційними: антикорупційні, судові і земельні закони. Але паралельно продовжується деградація якості законотворчості. Вже навіть президенту доводиться ветувати закони і повертати доробляти.

Рада в очах суспільства пробиває нове і нове дно. Ми вже бачили і ще побачимо скандали через непрофесійність, наркотики, повну невідповідність деяких депутатів посадам, інших "кандидатів наук". Цей парламент існує за принципом день простояти та ніч протриматися. З одного боку до них занижений рівень очікування, попри місцями продуктивну роботу. З іншого – рівень помилок і ступінь дискредитації в очах суспільства лише зростає.

Олег Саакян, для Gazeta.ua