Захист військових – обов'язок Зеленського, їх загибель – його відповідальність

Йде здача інтересів України

Президент Володимир Зеленський їздив на фронт востаннє 9 квітня, згадав військових, які загинули з початку року. На Донбасі у липні вбили трьох бійців. У червні ми втратили двох військових. Шестеро загинули у травні. Про них президент досі не згадував.

Зеленський не просто президент. Він Верховний Головнокомандувач. Його прямий обов'язок – берегти наших воїнів, зміцнювати Збройні сили. І він одразу цим не хотів займатися. Його це не цікавить. Складається враження, що він не самостійний. Що його поставили як картонну фігуру на сцені, а тим часом роблять за спиною, що хочуть.

Від того, що президент перестав згадувати загиблих на Донбасі – нічого не зміниться. Я пам'ятаю Ярослава Журавля, який загинув. (13 липня намагався забрати з поля бою тіло командира Дмитра Красногрудя. За 500 м від позицій українських захисників евакуаційну групу розстріляли російські найманці. Журавель отримав поранення і два дні стікав кров'ю. Весь цей час його не забирали побратими. – Gazeta.ua). Прямий обов'язок Головнокомандуючого був щось зробити для порятунку свого солдата. А не вдавати, що нічого не відбувається. Нашого президента не хвилює обороноздатність. Лише власний піар, як суцільна бутафорія – заяви про мільярди дерев, $4000 вчителям, і т.д.

На цій посаді треба працювати і працювати. А не відпочивати і піаритися.

Президентство – це не тільки бонуси і оманські відпустки, це щоденний відповідальний труд.

Особливо в часи війни. Це пряма відповідальність за життя людей. Це вже не іграшки і не гумористичне шоу. Це життя і смерть людей. І його відповідальність за це. Вже не вийде кивати на поганих попередників. Тут вже ти командуєш. Вже два роки.

Треба зробити так, щоб військових захищали. Президент має берегти ЗСУ – це єдине, що нас оберігає від великої війни. А тут ми бачимо зовсім інше. Йде здача інтересів. Поки керує мафія біля Зеленського, яка вирішує свої особисті питання, нічого хорошого не буде.

У нас скоротили видатки на Міноборони, досі немає державного оборонного замовлення на наступний рік, зупинені оборонні проєкти. Це саботаж, якщо не зрада. Роблять спроби розвалити Україну.

Зовнішні ефекти важливі для артиста. Тут президент гарно себе проявляє. А як державний діяч – йде у мінус. Це бутафорне правління. Зеленський думає, що досить показати, який він хороший хлопець. Так, хороший, "правильний пасажир", як він сам каже. Але це не професія. Зараз професія – президент і головнокомандувач.

Є частина суспільства, яка взяла на себе і Майдан, і оборону країни. Вона виявилася невелика. Щоб люди звернули увагу на війну вони мають захотіти. А де цьому взятися? У нас авторитет ЗСУ знижують, патріотів і військових судять. На тлі такого знищення Збройних сил люди не стануть патріотами. Має бути інформаційна політика, яку зараз передали у руки ворогу.

Потрібна політична воля керівництва, щоб нація згуртувалася. Зараз її розбивають. Формують сіру масу, якій лише б кудись поїхати на заробітки – навіть до Росії. Згуртування нації – це питання виживання. Війни виграють не генерали, а вчителі. Головне – ідеологія, моральний вплив. Прийшла нова влада – і почалася "какая разница". Досі президент боїться назвати Росію агресором. Не може написати, що саме РФ збила МН-17.

Такі тексти Зеленському пишуть. Спеціально створили навколо нього комісарів. Як при більшовиках – така людина стоїть з пістолетом, і слідкує за поведінкою. Навколо президента такі вічно труться – навіть перебирають на себе повноваження. Не треба для формування нації додаткових ресурсів – вистачить бажання і волі. А їх немає в команді Зеленського.

Сашко Лірник, для Gazeta.ua