Теперішня влада – совки. Для них "вся советская земля начинается с Кремля"

Сама думка про те, що Москві можна чинити опір, що її можна перемагати, видається їм нереалістичною

Національна меншовартість – то є улюблена полемічна мішень свідомих українських інтелектуалів. Скільки вже критичних "стріл" влучило в неї… Нас же більше цікавить вплив цього чинника на геополітику, а також на "піар" нинішньої влади, спрямований на українське суспільство. Ця влада значною мірою складається з індивідів, які належать до соціальної формації "homo soveticus", або ж простою мовою совків. Як ми пам'ятаємо, совки були виховані в непохитній впевненості щодо величі й непереможності столиці світу Москви, для них, як співалося в пропагандистській пісні, "вся советская земля начинается с Кремля", - пише Ігор Лосєв для видання "День".

Сама думка про те, що Москві можна чинити опір, що її можна перемагати видається їм нереалістичною. Ці рефлекси свідомо чи несвідомо транслюються цією верхівкою всьому суспільству, попри періодичні гучні заяви про свій патріотизм. Адміністрація Зеленського час від часу, виправдовуючи свою реальну, а не словесну нехіть збройно протистояти російській агресії справжнім чином, без імітації, підкидає публіці наративи про феноменальну могутність ворога. Коли це не дає бажаного ефекту, використовують "козирну" карту: "Росія – ядерна держава". Такі розмови рано чи пізно призведуть до того, що Кремль почне застосовувати проти України ядерний шантаж: "Або ви капітулюєте, або ми завдамо ядерний удар".

Інша річ, що це має змусити нарешті діяти західний світ, змусить його згадати Будапештський меморандум. Адже якщо можна застосовувати такий підхід до України, то його можна буде використати проти будь-якої іншої країни. А крім того, чомусь значно сильнішому від нинішньої Росії Радянському Союзу ядерна зброя в 1991 році не допомогла уникнути розпаду.

Справді, під претекстом стратегічної слабкості України не робиться навіть того, що реально можна зробити для підвищення обороноздатності України. Нові оборонні проєкти, як в один голос зазначають незалежні експерти, саботуються бюрократичними методами, тяганиною, непроходженням паперів через інстанції, невчасним виділенням коштів тощо. Хоча загроза великомасштабного російського вторгнення на кордонах постійно зростає навіть без урахування ракетно-ядерного чинника.

Такі настрої політичної і адміністративної верхівки, поширюючись на суспільство, перетворюють значну, якщо не більше частину його на аморфну, пасивну, нездатну на вольові зусилля, на рішучий опір масу.

Ця картина дедалі більше спокушає Кремль на рішучі дії. Одна річ, коли треба наважитися напасти на країну, де озброєне суспільство на чолі з сильною і свідомою свого обов'язку владою щохвилини готове до контрдій, і зовсім інша – спробувати розгромити державу, де панує хаос. Чи не змушує саме цей комплекс меншовартості влади постійно прагнути абсолютно безперспективної і шкідливої для України зустрічі з лідером держави-агресорки? Тим самим лідером, котрий на весь світ заявляє: "Українці і росіяни – один великий народ", тобто незалежної України немає і не може бути взагалі? Чи інше: "Ніяких легальних можливостей українська сторона не дає для покращення відносин з Росією", тобто що навіть слабка нинішня позиція офіційного Києва не годиться як база для переговорів, якщо не йдеться про повну та остаточну капітуляцію?