Телеканал "Дом" став милою версією Russia Today

Настільки старанно уникають людей, які вживають "мову ненависті", що набрали собі ватну публіку

На українському державному телеканалі "Дом" в одному з ефірів опублікували зображення мапи Росії разом із українським Кримом. Там заявили про розслідування після того, як це виявили глядачі. Також керівництво мовника звернулося у Службу безпеки України.

Цей телеканал досить дивний. Намагаючись подавати позитивну картину на окуповані території, вони вирішили, що уникатимуть так званої "мови ненависті" - не називають війну війною, убивць вбивцями. Подають себе пухнастими. Це перетворило їх на милу версію Russia Today. Нічого поганого ні про кого – це те саме, що взагалі нічого не говорити.

Тож не дивно, що виникають такі випадки. Вони настільки старанно уникають людей, які вживають "мову ненависті", що набрали собі ватну публіку. Це прикро. Пам'ятаю їхнього генерального продюсера, коли він у березні 2014-го був із нами в Донецьку. Він мав чітку позицію: називав війну війною, русню – руснею. Але потім походив на якісь курси, де вивчив те, що чомусь називають стандартами ВВС. І створили мовник, як кажуть "ні два, ні півтора". Коли створюєш саме такого мовника, ти конкуруєш на полі зі всією обоймою російських телеканалів. І справа навіть не в тому, що у них фінансування більше, ніж в української армії. А в тому, що вони яскраві. Візьмемо історію про "розіп'ятого хлопчика". Я був у Слов'янську в той час, коли нібито відбулася ця історія. У місті тоді не було електрики, зв'язку. Людям потрібно було якось між собою координуватися. Ми з колегою знайшли дошку оголошень і спустили її з третього поверху міської ради на перший, щоб люди могли писати оголошення чи послання одне одному. Це правда, так було, але ця правда більш нудна за історію, буцімто хлопчика розіп'яли на цій дошці і возили в трусиках на танку.

Краще було б фінансувати ТРК "Крим". Він добре робив свою справу, давав чіткі меседжі з України до Криму. Потрібно зрозуміти, що ти можеш розмовляти лише з тим глядачем, який хоче тебе дивитися. Не може бути український канал ідентичний російському. Так не буває.

У саму концепцію каналу "Дом" заклали наївну хибу, що пухнаста версія правди переможе ріки лайна, що ллються з російського телебачення. Я не вірю в переконання за допомогою одного телеканалу. Це має бути за прикладом "Радіо свобода" чи ВВС у Радянському Союзі – їх слухали ті, хто хотів знати, що насправді відбувається.

Здається, наш президент досить порядна, але наївна людина. Він навчається політичному мисленню, але вже трохи запізно. Із високого крісла наука дається складно. Я упевнений, що на папері ця історія виглядала досить красиво. Але вона кабінетна, не життєздатна.

Витрачати кількасот мільйонний бюджету "Дому" можна ефективніше. Якщо стоїть завдання пустити ці кошти на користь Держави, то можна звернутися до спільноти, яка розробить чіткі правила конкурсу та надасть концепції такого телеканалу. І з цього щось путнє вийде.

Канал мовить російською. У багато кого є питання. Але нагадаю історію. У 1990-х в Україну приїхала Слава Стецько, яка була дружиною останнього командира УПА, отримала українське громадянство і обиралася до парламенту. Першою її ідеєю було перекласти всю історію Української повстанської армії на російську. Її питали, для чого? Відповіла: "А якою мовою розмовляють у Донецьку і Криму?". Відповіли, що російською, але це не правильно, так не має бути. Але вона з бойовим, революційним досвідом. Їй важлива конкретика, а не наслідування правил. А дядьки з вусами скобкою з Просвіти її забалотували. І цю роботу не провели.

Питання це важке. Проте вибір мови мовлення має залежати від концепту і цільової аудиторії. Якщо ти створюєш щось підпільне, на кшталт ВВС у Радянському Союзі, то це має бути українською. Якщо хочеш достукатися до більш широких мас на тих теренах і конкурувати з російським телебаченням, то має бути російською. Але речі треба називати своїми іменами. Як має лікувати лікар, якщо йому кажуть: у мене щось десь той. Пацієнт має конкретно сказати: "У мене болить спина". І тільки тоді можна поставити діагноз та починати лікування.

Олексій Ковжун, для Gazeta.ua