Зміни в економіці неможливі без ліквідації паразитарної надбудови

Крадіжки та перерозподіл мають перестати заважати нормальній продуктивній роботі мільйонів українців

В чому головна проблема економіки в Україні?

Точно не в якійсь "неправильності" українців. Інколи можна почути думки про те, що в нас "не такий народ" - патерналістський, схильний красти, негативно мислячий тощо. І ніби саме це заважає нашому народові розвиватися. Проте, життєва практика це явно і чітко спростовує. Як тільки українці виїжджають з власною країни в чужу, виявляється, що вони цілком підприємливі, досягають успіху та демонструють чудові результати.

В певних колах люблять поговорити про "недостатню підтримку економіки державою". Проте всі без виключення проекти масштабної державної підтримки економіки державними грошима, або передачею великим олігархічним групам державного майна, чи вигідним для них регулюванням, завершилися лише крадіжками та незаконним збагаченням окремих осіб. Спеціальні економічні зони, дотації олігархам, спотворена приватизація 90-х років, державне замовлення для окремих промислових груп - результат всього цього для економіки та добробуту українців виявився навіть не нульовий, а від'ємний.

В ліберальних колах, навпаки, інколи скаржаться на занадто високе фіскальне навантаження на економіку, роздуті соціальні зобов'язання, які не може потягнути бідна країна. Проте, після 2014 року фіскальне навантаження в Україні суттєво знизилося - перерозподіл ВВП через публічні фінанси впав з 48% ВВП у 2013 до 41,5% ВВП у 2019. Розміром ставок основних податків не перевищує суттєвим чином ставки в інших східноєвропейських країнах. Водночас, зростання економіки залишається доволі млявим, а країна - найбіднішою на європейському континенті.

Головна проблема економіки в Україні - це паразитизм наших власних правлячих еліт. І мова не стільки про політиків, які змінюються, як в калейдоскопі (хоча й встигають добряче докластися до розкрадання країни), скільки про незмінних гравців нашої владної арени - олігархів, грабіжницькі силові структури, корумповані судові клани. Саме ці сили 30 років паразитують на країні, систематично забираючи в неї мільярди доларів щорічно через корупційні схеми, використання для власного збагачення державних грошей та активів, монополізацію цілих галузей, рейдерство, хабарі й т.п.

Фактично, можемо говорити про існування в нашій країні такого собі базису нормальної економіки та паразитарної надбудови над нею у вигляді влади описаних вище сил. Використовуючи цю владу, вони й збагачуються за рахунок всіх інших українців.

Певний паразитизм - його ще називають рентою - існує в будь-якій економіці, як і в будь-якому живому організмі є паразити. Але в Україні цей паразитизм досяг таких масштабів, що, фактично, не дає нашій економіці розвиватися - щоб не сказати, вбиває її.

І мова тут не стільки про великі цифри вкрадених або перерозподілених паразитичним чином грошей - хоча й вони величезні. А, радше, про стократну порівняно з цими цифрами шкоду, яку наносять нормальній економіці розкрадання та перерозподіл.

Оцінки прямих втрат від корупції в Україні сильно відрізняються одна від одної, але очевидно, що мова йде на мільярди доларів США щорічно. Наприклад, сума відкритих справ НАБУ лише по державним підприємствам у 2019 році становила 18 млрд грн, або близько $0,7 млрд. Проте, ці цифри будуть мізерними, якщо порівняти їх з втраченим економічним потенціалом. Так, у 1990 році ВВП України дещо перевищував ВВП Польщі: за даними Світового банку, ми мали $81 млрд, поляки - $66 млрд. У 2019 наш річний ВВП дорівнював $154 млрд, польський - $596 млрд. За кілька вкрадених мільярдів на рік наша країна заплатила втраченим економічним потенціалом на сотні мільярдів. Представники чесного "білого" бізнесу прямо кажуть, що в Україні відсутні правила гри, велика корупція, не працюють нормальним чином система правосуддя та правоохоронні органи. І саме через це вони не інвестують в Україну, або інвестують в рази менше, ніж могли би. І саме через цю відсутність інвестицій, Україна так відстала від інших європейських країн.

Реальні зміни в Україні неможливі без ліквідації паразитарної надбудови - вона просто несумісна ні з розвитком, ні навіть з економічним виживанням. Жодна країна не може вічно стояти на місці, поки її сусіди розвиваються та рухаються вперед. Рано чи пізно, сильніші сусіди просто поглинуть або поділять таку країну - і всіх її громадян, як нормальну більшість, так і членів паразитуючих на країні угруповань.

Я не плекаю наївних ілюзій, що корупцію чи економічну ренту можна повністю подолати, тим більше, в наших реаліях. Але їхнє домінування, як це відбувається зараз, точно має піти в минуле. Крадіжки та перерозподіл мають перестати заважати нормальній продуктивній роботі мільйонів українців, яка приносить їм чесні доходи, годує їхні сім'ї та розбудовує країну.

Говорячи практично, напевно достатньою для руху вперед умовою було б позбутися двох з трьох основних гравців "паразитичного" поля - олігархів, корумпованих груп силовиків та судових кланів. З чесними силовими структурами та судами держава зможе приборкати апетити олігархів і поставити їх на місце. З нормальним неолігархічним великим бізнесом та чесними судами ми зможемо певний час рухатися вперед навіть попри корупцію правоохоронців. Навіть з нечесними судами, за наявності сильної некорумпованої вертикалі силовиків та чесного великого бізнесу, можна розвиватися. Проте якісь дві з цих трьох груп точно мають зникнути.

І нам варто чесно та відверто поговорити про те, як цього добитися.

Оригінал