Зеленський створив собі проблему. Конституційна криза вдарить по ньому

Президента притиснули до стінки. Хотів продемонструвати, що Банкова контролює ситуацію в країні

28 травня минуло 150 днів, як почалося протистояння президента Володимира Зеленського і голови Конституційного суду Олександра Тупицького. 29 грудня торік Зеленський підписав указ про відсторонення на два місяці Тупицького від посади судді КСУ.

Конституційний суд зараз відсутній у політичному житті України. Тупицький через суди продовжує боротися заради боротьби – підтримання процесу. Вірогідно, він розраховує стати "вільним радикалом" за зміни політичної ситуації. Коли доведеться прийняти якесь рішення в Конституційному суді, тоді можна буде згадати про Тупицького, як про легітимного або нелегітимного, в залежності від задачі, яку потрібно буде вирішити. Тоді відкриється можливість підвішений статус конвертувати у захист чи політичний актив. Зараз же йому важливо не допустити однозначного вирішення ситуації.

Звісно, Зеленський досягнув поставленої цілі. Але ціна цього в перспективі може бути для нього значною. Криза в невирішеному стані підвішена на майбутнє, може реанімуватися в ситуації, які завдадуть значного репутаційного, правового чи політичного удару по самому Зеленському.

Наскільки глобально ситуація з Конституційним судом впине на політику в країні? КСУ є невід'ємною інституцією політичної архітектури держави. Але у випадку, якщо політика в країні підміняється неполітичною реалізацію влади, виявляється, що Конституційний суд ніби і не потрібен. Якщо в країні відбувається електоральна революція, українці в обраному президентові Зеленському бачать останній вирок державному апарату, який небезпідставно у суспільстві вважається несправедливим – тоді президентові байдуже на існування КСУ. Він так само є в очах суспільства частиною старої корумпованої системи, яку українці зневажають.

Криза жодним чином не впливає на життя громадян, бо питання, які мали би вирішуватися в політичний спосіб, вирішують через політичні "договорняки".

Зеленський до певної міри був вимушений запустити процес із КСУ, бо суд в інтересах частини еліти (й вірогідно РФ) кинув перчатку президенту. Внутрішні ініціатори розраховували, що це стане предметом для переговорів. Сподівались, повіривши у телевізійну картинку, що президент є кульгавою качкою і можна, хитнувши ситуацію, посилитися. Зеленського притиснули до стінки. У відповідь, він мав продемонструвати, що використовувати КСУ всупереч інтересів Офісу президента, не можна, що Банкова контролює ситуацію в країні. З цим пов'язана показова зухвалість гаранта. Значимість президента в очах політичної еліти нарощена. Але ціною відкладеної на майбутнє проблеми. Якщо Зеленському дійсно вдасться перезавантажити всі інституції і не побудувати авторитарну систему, то йому, як переможцю, це можуть списати. Якщо ж президент не перебудує систему, а сколаборує з нею, то такі незакриті ситуації стануть його слабкими місцями. Фактично Зеленський підняв ставки.

Конституційна криза навколо КСУ ще довго не вирішуватиметься. І буде такою до моменту або інституційного перезавантаження, або зміни влади. Тоді ситуація або стагнує і зникне, або реанімується з новою силою. До цього буде у сплячому режимі. КСУ функціонуватиме в цих політичних реаліях, орієнтуючись на політичну кон'юнктуру. Скоріше за все, більше не побачимо різких випадів в бік Зеленського. А Офіс президента і далі буде вимушений користуватися поза правовими, але легітимними в очах суспільства інструментами, як рішення РНБО, укази президента, відміни попередніх указів. Ми опиняємося у ситуації часткового правового нігілізму, продиктованого черговою "революційною доцільністю".

Олег Саакян, для Gazeta.ua