З українцями щось сталося. Ми руйнуємо свої міста

Гостинний двір треба рятувати. Інакше все було дарма

Капля вміщує у собі океан. Гостинний двір – капля, у котрій міститься штормовий океан буремного попереднього десятиліття з його війною та повстанням.

Це бійки з "Беркутом" і тітушками. Це Гостинна республіка - республіка вільних і мирних людей. Це Мовний майдан. Це Майдан гідності. Це зрада Майдану гідності. Це подальші виборчі блукання українського народу, провал мрії про добрі нові обличчя тощо.

У мене немає сумніву, що і прийдешні роки будуть непростими, і що вони так само знайдуть своє зриме втілення у обрисах Гостинного двору. Така вже його доля – бути флюгером на вітрах української історії.

Гостинний двір – капля, у котрій міститься штормовий океан буремного попереднього десятиліття з його війною та повстанням

Уявіть собі – посеред гамірного міста, у одному з найбільш велелюдних районів центру, Подолі, вкрали за Януковича велику будівлю Гостинного двору. Вкрав завгосп Януковича. На очах у всіх почав руйнувати Двір, щоб на його уламках побудувати торгівельний центр.

Кияни вирішили чинити опір. На деякий час захопили будівлю і утримували її. Оголосили там вільну Гостинну республіку. Відбивалися від нічних штурмів тітушок, влаштували там культурно-освітній простір з виставками, кінопоказами, театральними виставами, оперними концертами, електронними дискотеками, танцювальними класами і безкоштовними курсами української мови. Аж поки це все не вибив звідти "Беркут" на чолі з сумнозвісним Кусюком.

Потім вибиті з Гостинного повстали восени 2013 року, прогнали разом з іншими українцями Януковича, пішли на війну боронитися від Росії. А рештки Двору повернули державі, як і статус пам'ятки національного значення. Але повернуте майно і земля виявилися непотрібними чиновникам нової влади. Вони ігнорували необхідність відбудови Гостинного двору.

Прийшла нова влада, але у Дворі сидять все ті ж тітушки завгоспа Януковича. Хоча в усіх реєстрах Гостинний числиться як державна власність. Тітушки руйнують будівлю потихеньку – на даху вже ростуть дерева, у підвалі завелися водорості.

Тітушки руйнують будівлю потихеньку – на даху вже ростуть дерева, у підвалі завелися водорості.

Це все виглядає боляче – боляче, бо все виявилося дарма. Гостинна республіка, бої з "Беркутом", Майдан, війна. Виявилося, що цього всього замало, щоб Українська держава почала бути українською державою. Щоб хоча б могла проявляти себе на рівні символів – а таким безумовно є Гостинний двір з його славною бойовою долею.

Поки що це символ поразок. Бо що інше може символізувати напіврозвалена, але все ж прекрасна і струнка будівля посеред Подолу, цієї київської Венеції.

Чому ми втрачаємо такі прекрасні старовинні перлини?

Тому що більшості не потрібна краса навколо. Тому що розуміння гармонії і середовища притаманне 15-20% населення, а решта звикла жити споживанням і виживанням. Це дивно тим більше, бо люди два століття тому були навряд чи багатші. Медицини, освіти та навіть звичайного хліба у них було на порядок менше, але вони чомусь будували міста, не менш красиві, ніж найкращі столиці Європи.

Але щось з нами сталося – на відміну від Європи, ми почали руйнувати свої міста. В якийсь момент дикість у людях перемогла кількісно. Не знаю, як і коли ми візьмемо реванш.

Гостинний двір треба рятувати. Збір 6 березня о 12:00 на Контрактовій площі.

Ігор Луценко, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Кухта Керівник з політичних питань Київської школи економіки
Вадим Денисенко Виконавчий директор UIF
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України