Світовий порядок змінюється. Що чекає на Україну в новому десятиріччі

Глобалізація перетворюється на нашу повсякденну реальність

Початок нового десятиріччя означатиме для України необхідність вирішення старих проблем і терміновий пошук відповідей на нові виклики.

Усі розмови про так звану "стратегію співіснування з Росією" є щонайменш наївними. Попри усілякі дипломатичні реверанси, сьогоднішня Україна вважається у Москві одним з її найперших ворогів, буквально – "списом, направленим проти Росії і локомотивом антиросійських акцій та антиросійських ініціатив" – слова генерального секретаря Організації договору про колективну безпеку у 2003–2016 роках Миколи Бордюжі. Можна говорити, що у російському правлячому класі вже укорінилися стійкі антиукраїнські погляди.

Задля захисту своїх національних інтересів (так як їх сьогодні розуміють в Кремлі) Росія, що вже давно і досить відверто не вважає країни, які утворилися після колапсу СРСР, повноцінними і життєздатними державами, не буде зупинятися або зволікати перед створенням так званого керованого хаосу в сусідніх країнах. Відповідно, Україні серед іншого слід також бути готовою до масової роздачі Москвою російських паспортів так званим "співвітчизникам" і не лише на тимчасово окупованих територіях. Не можна виключити й інших провокаційних дій з боку Кремля.

Саме тому нам потрібна комплексна і проактивна стратегія асиметричного стримування Росії, що враховуватиме її реальний потенціал та пропонуватиме сценарії відповідної протидії. Актуальним завданням також має стати й широка підтримка громадянського суспільства сусідньої Білорусі, адже посилення там впливу Москви означатиме суттєве збільшення небезпеки для нашої держави вже у ближчій перспективі.

Тим часом, у світовій політиці починається абсолютно новий етап, а в історії людства – вочевидь абсолютно новий цивілізаційний цикл. Тож нам, в Україні, слід якомога скоріше позбавлятися від традиційної провінційності і більш прискіпливо придивлятися до найважливіших питань актуального міжнародного порядку денного.

З одного боку, глобалізація, яку ще учора не критикував хіба що лінивий, вже перестала бути дивною політологічною химерою, а буквально кожного дня перетворюється на нашу повсякденну реальність: ми наочно переконуємося, що епідеміологічні, екологічні, технологічні та інші проблеми і виклики не мають кордонів і впливають на наше життя.

З іншого – сьогоднішній звичний світовий порядок, заснований на відомих багатосторонніх інституціях, перестає працювати і реально захищати права малих націй. При цьому, на відміну від декількох наддержав, вони навряд чи зможуть вижити по одинці.

Ми побачили, що в кожної, навіть найрозвинутішої країни, є свої проблеми, багато з яких виникли ще десятиріччя тому. Не випадково, розумні люди по світу і, зокрема в США, давно били на сполох, серед іншого звертаючи увагу на збільшення нерівності, скорочення середнього класу, зниження кількості аналітичних програм і статей у ЗМІ, примітивізації подачі населенню інформації, поширення різного роду фейків і теорій змов. 900-мільйонний пакет економічної допомоги під час пандемії Covid-19, нещодавно підтриманий переважною більшістю республіканців та демократів у обох палатах Конгресу США, це серед іншого є й програма допомоги власній демократичній системі, адже бідні люди думають лише про виживання і не замислюються про майбутнє. Бідні схильні вірити у "сильну руку" і віддавати перевагу начебто простим рішенням. Бідні також легко піддаються маніпуляціям і легко вірять у нісенітниці.

На тлі цього, фактично для кожної країни стає актуальним питання національного самозахисту від сьогоднішніх і майбутніх викликів, певна переоцінка раніше незмінних орієнтирів, розробка нових критеріїв успішності в умовах, що швидко змінюються.

Очевидно, нам в Україні слід усвідомити, що вже завтра нормально існуватимуть і повноцінно функціонуватимуть лише держави, які зможуть забезпечити гнучке управління і одночасно ефективний менеджмент усіх сфер діяльності, який здійснюватимуть професіонали. Діяльності, в рамках якої відбуватиметься не лише регулярне стрес-тестування усіх найбільш важливих галузей, але й оперативна координація заходів головних державних інституцій.

Безсумнівно нам слід також позбавлятися апатії, яку ми усі бачили під час останніх місцевих виборів. Адже попри чисельні фейкові теорії змов і усілякі твердження про вирішальне значення зовнішніх впливів, насправді долю завтрашньої України вирішуватимуть не в Москві, Вашингтоні або Брюсселі, а саме ми, українці.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua