Україна не має ставати на бік ні Вірменії, ні Азербайджану

Якість українського внеску в поєднанні раціональності та емпатії

Кавказ демонструє всю складність підходів до зовнішньої політики: історично найбільше зв'язків Україна має з Вірменією, найтепліші сучасні відносини з Грузією, але політичний пріоритет на боці Азербайджану. Кожна з цих позицій має різні прояви, різну вагу, навіть різні причини.

Але, якщо ми погоджуємося на європейську чи "західну" цивілізаційну рамку, врешті решт вони всі мають узгодитись таким чином, щоб забезпечити мирний розвиток як національних/релігійних ідентичностей, так і будь-якої людини.

Це означає, що Україна не так має стати на чийсь бік, як застосовувати дуже різний інструментарій (політичний, економічний, культурний, освітній, соціальний і т. д.) щодо кожної з країн чи навіть груп всередині країн, націлений на пошук рішень, що не примножуватимуть страждання і гніт, а з часом уможливлять мирне злагодження існування всього Кавказу як складної екосистеми культур та інституцій. Якість українського внеску тут - в поєднанні раціональності та емпатії, гіперчутливості, яку нам створила наша історична травма, що дає можливість виходити за рамки рішень негнучкої радянської, тоталітарної традиції ухвалень рішень.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Яцек Павліцький Редактор міжнародного відділу Newsweek Polska
Володимир Гевко Маркетолог
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"