Кучма і Литвин увійдуть в історію під силуетом закатованого Ґонгадзе

За 20 років правила гри в Україні пройшли кілька змін. Кожна виявлялася недостатньою, щоб суспільство стало захищеним

Чи винен Кучма або Литвин в безпосередній організації вбивства Ґонгадзе? Скорше за все, ми вже не знатимемо цього напевне. Але Кучма точно винен в тому, що, подібно до Лукашенка, Путіна чи інших пострадянських автократів наглядав не за тим, щоб громадяни України були захищені Конституцією, а за тим, щоб він особисто мав гарантію своєї безпеки від суспільства завдяки створеній ним силовій вертикалі. Подібним чином, Литвин точно винен у тому, що віддавав владній вертикалі операційні команди, які унеможливлювали демократичні правила гри. І як Путін, що б він не робив, увійде в історію з своїм прізвиськом від українських футбольних фанатів, місце в історії для Кучми з Литвином - під силуетом зниклого і закатованого Ґії. Як мінімум, вони знали. А ще вони покривали. Вони перешкоджали. Вони брехали.

За 20 років правила гри в Україні пройшли кілька ітерацій змін. Кожна виявлялася недостатньою, щоб суспільство стало захищеним. "Орли Кравченка" реінкарновуються, кожного разу знаходячи нові способи уникати підзвітності, громадського контролю. Авакову може здаватись, що він знає, як себе захистити на чолі ієрархії, але в цьому ж був переконаний генерал Кравченко. Сьогоднішня поліція змінила вивіску, але не суть. Це все ще нащадок радянського НКВД, з печаттю ситуативної доцільності, зневагою до людини і до закону.

Сьогоднішня поліція змінила вивіску, але не суть. Це все ще нащадок радянського НКВД

В 2014-му хотілося думати, що тоді українці востаннє мусили зносити владу на Майдані, наступні цикли вже відбуватимуться мирно і в межах виборчих процедур. Ймовірно, виявиться, що це були надмірні сподівання. Правляча група не демонструє, що вона зробила висновки. В 1990, в 2004, в 2014 ті, хто виходили на вулицю, і я в тому числі, недооцінювали масштаб завдань. І хоч зараз є краще, ніж будь-коли розуміння, що саме треба робити, зростає також і ціна кожного наступного протесту - кожен наступний кривавіший.

За 20 років стались тектонічні зсуви: суспільство перегорнуло сторінку багатовекторності, наважилось на силовий опір ґвалтівникам з Росії, спробувало і точково змогло підпорядкувати собі оту перефарбовану радянську систему державного управління, щоб лише зараз почати доходити до висновку, що нема сенсу вселяти душу в зомбі радянського врядування. Майбутнє треба буде перевинайти, а для цього потрібні не тільки революції, але й працюючі інституції, які зараз одна за одною з'являються завдяки тим, хто бере на себе відповідальність. Країна прогресує швидше, ніж держава, хоч невідомо, чи тої швидкості достатньо, щоб вирватися з старої колії. Поступ теж легко зневажити, бо він може не мати яскравих індикаторів і - для тих, хто, на відміну від Ґії, залишився живим - надто часто сприймається як даність.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Віктор Чумак Правник, колишній заступник генпрокурора
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Погода