Андрію Шевченку потрібен Люксембург

У клятому Союзі після такої поразки від Іспанії він би пакував валізи

Вперше футбольну збірну Іспанії я побачив по телевізору влітку 1964 року. То був фінал Кубка Європи. У ньому згадані іспанці у впертій боротьбі перемогли в Мадриді з рахунком 2:1 тодішніх наших - збірну СРСР. Після цієї поразки збірну СРСР піддали на батьківщині нещадній критиці, а тренера на прізвище Бєсков — з ганьбою звільнили з роботи як такого, що "нє аправдал".

Останнє моє телевізійне побачення із іспанською збірною сталося цими днями. То був матч Ліги Націй, у якому напіврезервний склад господарів переміг у Мадриді з рахунком 4:0 збірну України. Перше, про що я подумав після цього — яке щастя, що ми живемо не в клятому Союзі 60-років минулого століття, а в сучасній незалежній Україні! Інакше тренер нашої збірної Шевченко вже пакував би валізи! Тепер не ті часи — непристойний розгром від іспанців, які за бажання могли би забити у ворота безпорадних українців не чотири, а, щонайменше, вісім м'ячів, не став приводом не те що для звільнення, а навіть для критики тренера нашої національної збірної. Хіба що нашу команду на певний час перестануть називати ледь не чемпіонами Європи, а Андрія Шевченка — незрівнянним генієм тренерської думки! Якось не повертається язик таке казати після отих 0:4 навіть у найбільш відданих! Треба почекати щоб час якийсь минув.

Чекати доведеться довго! Щось підказує, що у наступних поєдинках Ліги націй у жовтні та листопаді у гравців, навколо яких Шевченко разом із батальйоном помічників будують національну команду, виростуть крила, і вони почнуть грати у щось таке, що нагадує футбол. Для цього нашій команді потрібні суперники іншого рівня — які-небудь Литва чи Люксембург, у поєдинках з якими наша збірна показала торік "футбол майбутнього". Але немає у Лізі Націй таких суперників! Елітна група, до якої Україна потрапила після того, як випередила позаторік Чехію та Словаччину, слабачків не передбачає.

Тому приготуймося слухати пояснення про те, що наші футболісти "не відновилися" та інші подібні балачки, які тепер вже навіть не смішні. Судіть самі — після невиразної гри проти скромної Швейцарії, яку українці таки виграли, нам казали - "щот на табло". Коли ж в Іспанії цей "щот" став виглядати непристойно, згадали, що українці "прагнули грати у футбол". Що теж, погодьтеся, звучить смішно - у футбол в Мадриді грала лише Іспанія!

Нічого, ми терплячі! Дочекаємось поки надійде черга матчів збірної із різними люксембургами і будемо насолоджуватися "найсучаснішим футболом" у виконанні немолодих бразильців в українських футболках та їхніх партнерів. Що, до речі, ще не гарантуватиме результату. Бо поки ми носимо на руках Шевченка і тішимося грою Коноплянки, Марлоса, Ярмоленка і, перепрошую, Коваленка, там теж можуть навчитися грати у футбол.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua