Проблема реформи освіти не в кадрах

Немає попиту на хорошу освіту за прогресивними моделями

Немає кадрів на галузь освіти, каже президент. Але справа не в тому, що немає кадрів. Там просто не знають, що зобов'язати міністру. А хто ж піде в невідомість? Тому що варіантів доручень багато.

Варіант 1. Прийти і зменшити всі витрати на освіту. Тому що в бюджеті немає грошей, і взяти їх ніде, а освіта — дуже витратна галузь. І ці витрати завжди хочеться скорочувати і скорочувати.

Варіант 2. Провести дійсно справжню реформу освіти на рівні топ-країн. Як у Фінляндії, Сінгапурі, Норвегії. Щоб трансформувати цю відсталу від усього світу галузь з рівня освіта 2.0 до рівня 5.0. Але таке завдання навіть у фантазіях ніхто не поставить.

Варіант 3. Зробити вид, що реформа неухильно проводиться як нескінченний процес, хоча і у різні боки. Солдат спить, служба йде.

Варіант 4. Не знають, яка реформа потрібна людям і країні. Просто не знають. Всі чекають, що воно якось все зробиться само собою.

Варіант 5. Оскільки у нас вже всі спробували і реформу медицини, і реформу освіти, то посада міністра — небезпечна. Тобто кожен день звідусіль всі клюватимуть, зловтішатимуться і розриватимуть на частини. А нерви ж не залізні.

Більш того, міністру у своєму портфоліо треба мати багато якостей: візію, досвід, знання, комунікабельність, повагу всередині галузевого освітнього цеху, голоси від депутатів, позитивну харизму для народу і внутрішню власну мотивацію. Виходить — занадто багато чого треба мати.

Варіант 6. Ніхто не хоче зв'язуватися зі щоденними політичними зигзагами. Мова така або така, закон такий або такий, науку фінансувати чи ну її.

Багатьом в країні все і так подобається. Та ще й згадують, яка чудова освіта була в СРСР

Варіант 7. А може, взагалі реформи не потрібні. Багатьом в країні все і так подобається. Та ще й згадують, яка чудова освіта була в СРСР. Тобто, немає попиту на хорошу освіту за прогресивними моделями. Але з міністра все одно спитають: а де ж реформи? Попиту немає, але давай роби!

Варіант 8. Реформа освіти вже повинна бути сформована повністю в голові у міністра, щоб він сам все чітко знав і зробив під ключ. Як суперменеджер своєї власної переможної концепції. Адже шеф-кухар у ресторані не питає відвідувачів ресторану, як варити борщ. Він сам це давно знає, і готує так, що кожен раз всі в кінці тільки й говорять: "Дякуємо, було дуже смачно".

Ви запитаєте, чи є вихід з цього становища в глухому куті і над урвищем? Звичайно є. Навіть два.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода