Кубок світу-1994 став справжньою трагедією для Барезі
Італієць очолив найсильнішу оборону в історії футболу
Видатному італійському футболісту Франко Барезі 8 травня виповнилося 60 років. Він – останній класичний ліберо у футболі. Типаж Франца Беккенбауера. Німець мав трохи кращу антропометрію, а італієць - був трохи хитрішим та технічнішим на футбольному полі. Ще приклади – Анатолій Коньков, Матіас Заммер, Владислав Ващук.
1987 року "Мілан", за який усю кар'єру виступав Барезі, очолив Арріго Саккі. Він перейшов на зонний захист, і Франко без проблем перебудувався, очолив його, створивши разом з партнерами, Тассотті, Костакуртою та Мальдіні, найкращу оборону в історії футболу. У цьому велич Барезі.
Був лідером. Я не пригадую, щоб у нього були конфлікти на полі. Франко був дуже дисциплінованим гравцем, максимально уникав жовтих та червоних карток. Його манера була доволі толерантною та інтелігентною, базувалася на принципах глибокого розуміння гри. Звідси його вміння створювати штучний офсайд, відчуття моменту, коли можна було піти в атаку і забити переможний м'яч.
Не завжди вправним був у грі один в один. Бракувало зросту та атлетичності, щоб виходити завжди переможцем у єдиноборствах. Крім того, гра на другому поверсі теж не була сильною стороною майстра.
У серії пенальті капітан Адзуррі промахнувся. І заплакав – Італія програла
Барезі виграв Кубок світу-1982, але той турнір провів на лаві запасних. Справжня трагедія для нього – Кубок світу-1994. 34-річний капітан зазнав травми меніска у першому матчі. Його прооперували, і встиг вийти на фінальний поєдинок проти Бразилії. Звично сильно організував оборону, яка не пропустила від Ромаріо та Бебето. А у серії пенальті капітан Адзуррі промахнувся. І заплакав – Італія програла.
1989 року "Мілан" власника Сільвіо Берлусконі після двадцятирічної перерви виграв Кубок чемпіонів. То була легендарна команда, яка увійшла в історію футболу. Саме того року Барезі був близьким до того, щоб виграти "Золотий м'яч". Посів друге місце: надто сильним був тоді його партнер по команді Марко ван Бастен.
Олег Федорчук, для Gazeta.ua
Коментарі