Ми перетворюємось на суспільство тотальної недовіри. Росія доклала до цього руку

Не лише танками відбувається інтервенція однієї країни на територію іншої

54% українців вважають, що з людьми треба бути обережними. Лише 30% - що більшості можна довіряти. Такі дані опитування соціологічної групи "Рейтинг".

І проблема у тому, що йдеться не про окремих людей (асоціальних персонажів вистачає в усіх суспільствах), а саме про недовіру до більшості.

Суспільство атомізується. Ця проблема існувала ще до карантину, а тепер – в період страху заразитись від подібних – стає все більш актуальною. Українці не довіряють не лише владі. Вони перестали довіряти іншим людям. По факту, ми перетворюємось на суспільство "кожен сам за себе". А карантин цементує цю недовіру.

Далі буде гірше. Бо чим молодші респонденти, тим більша впевненість у тому, що треба бути обережними з іншими людьми. Тобто, в перспективі показники недовіри одне до одного лише зростатимуть.

Недовіра розповсюджується на те, що нас цементує

Суспільство "кожен сам за себе" – в крайньому його виразі – це війна всіх проти всіх. Недовіра – не просто якась статистична реальність. Це - деформація найважливішого для українця. І це не держава. А плече подібного, яке в сумі створює громадянське суспільство. Те саме, яке дало нам самоорганізуватись і встояти у безвладді початку 2014 року. Те, що зупинило російську агресію. І тепер – недовіра розповсюджується на те, що нас цементує. Не виключено, що ця недовіра має і штучне підґрунтя.

Бо хто, як не країна-агресор, розуміється на тому, що таке підміна цінностей. Нав'язування іншої системи координат. Хто, як не Росія, розуміє, що треба деформувати громадянське суспільство в Україні. Бо в 2014 році не стільки від держави Україна, а насамперед, від громадянського суспільства отримала відсіч.

Схема проста: атомізація суспільства, тотальна недовіра, руйнація всіх можливих зв'язків, депресія, відсутність цілей і руху взагалі. Руїна зовнішня – економічна. Внутрішня – ціннісна. Коли цієї мети буде досягнуто, на сцену виходить інша модель. Суворо ієрархізована, з системою координат і з чітким цілеспрямуванням. І головне – з власним розумінням світу. Хибним, зате простим, бо чорно-білим. А психіці людині, яка довгий час перебувала в системі, де все лише руйнується і ніхто не може сказати, що буде завтра – це те, що треба. Зрозумілість та упевненість у завтра.

Ми майже не працюємо на російському інформаційному полі. Ми не впливаємо на їхні сенси

Не знаю, як довго треба пояснювати, тим хто керує в Україні, що не лише танками і далеко не танками відбувається інтервенція однієї країни на територію іншої. Особливо під час останніх видів війн – інформаційних. Або в розумінні російської військової стратегії – війни за сенси. І що ми будемо програвати війну з Росією не стільки тому, що у нас немає ядерної зброї чи не вистачає "джавелінів". А тому, що ми майже не працюємо на полі ворога. На російському інформаційному полі. Ми не впливаємо на їхні сенси, хоча і висміюємо їх. Ми лише відбиваємо атаки на нашому полі. І то - не завжди вдало.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Борис Ганицький Психотерапевт Центру "Форпост HELP"
Погода