Росія імітує визнання ЛДНР. Це спроба залякати Україну
Не відповідає інтересам і цілям РФ
Російська Держдума розглянула питання щодо визнання ДНР і ЛНР. А точніше, вона прийняла заяву, в якій звернулася до президента Путіна з відповідним проханням. І в цьому якраз важливий нюанс. Бо заява нічого не варта, крім як полякати. Лякатимуть нас.
Питання визнання ЛДНР сьогодні, як і у 2014 році, не відповідає інтересам і цілям Російської Федерації в Україні. Зрозуміло, що заявами про визнання можна інформаційно "годувати" жителів окупованих територій, даючи їм надію, що РФ їх не кидає. Або ж залякувати Україну та світову спільноту під час інформаційної війни. Але лише заявами, особливо – на офіційному рівні.
Але у реальності визнати ЛДНР – це втратити військовий важіль впливу (а інших вже немає) на Україну та визнати такими, що втратили чинність Мінські домовленості, які навіть в українському трактуванні вигідні Росії.
Кремль не цікавить розбита частина двох областей, його цікавить вся Україна. Сьогодні "Мінськ" все ще вважається безальтернативним, на виконанні його положень наполягають навіть західні партнери. Навіщо створювати щось інше, доки дієвим є цей механізм. Якщо ж Росія усвідомлює, що "Мінськ" втрачає нагальність, їй простіше розв'язати бойові дії на лінії на Донбасі та нав'язати Україні або виконання діючих угод, або новий "Мінськ-3". Звичайно, і в інформаційному плані визнання "республік" – це неможливість апелювати у пропаганді до поняття "громадянська війна".
Введення миротворців може знизити обстріли. Але чи потрібне зниження напруги на Донбасі самій Росії?
Є думка, що визнання республік дає підстави для подальшого введення на території російських військ під виглядом миротворців. Так, введення миротворців може знизити обстріли. Але чи потрібне зниження напруги на Донбасі самій Росії? Бо якщо не буде бойових дій, чим тоді виправдовувати присутність окупаційної влади? Соціально-економічних проривів на Донбасі немає.
Тому розвиток подій виглядатиме так: Держдума приймає заяву і тим тисне не стільки на Путіна, скільки на Україну. Україна йде на поступки (вже ніби йде, за словами канцлера Шольца, шляхом подачі відповідних проєктів законів на розгляд в ТСК). Заява зависає в повітрі. Тобто, вони імітують процес визнання, а ми імітуємо, що йдемо компроміс. Я сподіваюсь, що імітуємо, а не йдемо.
