Хобі допомагає адаптуватися за кордоном

Ніколи не кидайте те, що любите

Переїзд страшніше розлучення, з'ясували британські соціологи. Вони опитали понад 2000 чоловік, і 40% з них зізналися, що переїзд став найбільшим стресом в їх житті. А якщо мова йде про переїзд в іншу країну?

Багато з тих, хто переїжджав в іншу країну, чули про так звану U-криву адаптації, представлену Калерво Обергом ще в 1954 році. Ця крива описує чотири стадії адаптації в новій країні. Перша стадія - туристична, повна ейфорії від вражень і від того, що ти взагалі зміг переїхати. Друга - найважча, це період сильної кризи, під час якої часто виникають розлади, депресії, навіть починаються неврологічні проблеми. Третій етап - пристосування. І четвертий - етап бікультуралізму, коли мігрант вже повністю адаптований до навколишнього світу, - пише Ксенія Туркова для "Голосу Америки".

Я чула багато історій саме про другий, найбільш травматичний етап. Але, хоча мій переїзд - а я переїжджала одна з маленькою дитиною - був дуже нелегким, цей етап я з якихось причин щасливо минула.

Коли я задаю собі питання "Чому?", я щоразу приходжу до висновку, що мені дуже допомогло моє хобі. Багато хто дивується: "Хіба при переїзді до хобі? Де на нього сили взяти?" Насправді в цьому і полягає парадокс: саме те, що ми дуже любимо робити, підтримує нас і дає сили, а не віднімає.

Я б хотіла розповісти історію про те, як моє хобі допомогло мені в еміграції, і, може бути, це допоможе комусь ще.

Захоплююся свінговими танцями, почала танцювати в Києві за рік до переїзду. Щойно прилетівши до Вашингтона, перше, що я зробила (навіть до того, як почала шукати житло), це набрала у Google: "свінгові танці, Вашингтон". Знайшла кілька студій, і всім розіслала листи: розповіла про себе і сказала, що дуже хочу танцювати.

Наступного дня отримала відповідь від власниці однієї з найбільших в Америці школи свінгових танців. "А приходьте в суботу на вечірку в Ґлен Еко Парк, познайомимося!". Природно, я вирушила на вечірку і одразу ж обзавелася знайомствами.

Відразу вирішила, що, як би важко мені тут не було і скільки б часу спочатку ні забирали побутові справи, я у жодному разі не буду жертвувати своїм хобі. Більш того - буду, як то кажуть, брати від життя все - тобто брати участь у всьому, у чому лише можна.

Відразу після першої вечірки я записалася на заняття, потім ще на одні, знайомств ставало все більше, я відчувала, що не просто розвиваюся в танцях, але і здобуваю друзів, навколо мене ставало все більше людей, з якими я могла не тільки танцювати, але і просто спілкуватися.

Моєю мрією став виступ на традиційному параді в День Незалежності, і я це зробила! Виступала і на інших святкових парадах, брала участь у постановці смішних номерів, їздила у танцювальні табори і навіть об'єднала хобі з роботою - зняла кілька сюжетів про джазові танці, і один з них - про легенду лінді-хопу Джин Велоз - набрав понад мільйон переглядів.

Завдяки танцям я навіть обзавелася своєю першою в Америці машиною: купила автомобіль у приятельки з танців, яка переїхала до Європи.

Завдяки танцям завела собаку - одна з викладачок працює в благодійній організації, яка займається прилаштуванням собак в сім'ї.

День подяки - моє улюблене американське свято - я зустрічала у колі своєї танцювальної "сім'ї". І коли кожен за столом говорив про те, кому і за що він вдячний, я сказала, що вдячна найбільше саме їм - за те, що моє життя тут набагато щасливіше, ніж могло би бути.

Хобі допомагає боротися зі стресом, піднімає настрій, допомагає дізнаватися щось нове, підвищує самооцінку і - що важливо - занурює вас у знайоме середовище, тому що ви продовжуєте займатися тим, чим займалися раніше.

Тож моя порада: ніколи не відмовляйтесь від свого хобі, не кидайте те, що любите. Якщо ви опинилися в іншій країні, де спочатку все незнайоме, саме хобі швидше за все допоможе вам відчути себе щасливим. До речі, кажуть, що серед емігрантів саме хобі найчастіше стає основою для нової роботи або бізнесу.